Блоги

На шляху до Зустрічі...

Всі люди свідомо чи несвідомо прямують життєвими шляхами до найважливішої Зустрічі з Отцем, котра стає підсумком всього пережитого. Тому наші повсякденні зустрічі є підготовкою до тої Останньої. Хочу, щоб і наші зустрічі в цьому блозі стали допомогою в цьому приготуванні! Тому запрошую до коментування і дискусій.

  • Головна
    Головна This is where you can find all the blog posts throughout the site.
  • Мітки
    Мітки Displays a list of tags that has been used in the blog.
  • Блогери
    Блогери Search for your favorite blogger from this site.
  • Увійти

Що з незалежністю?

Posted Автор: Створено: в KMC
  • Font size: Larger Smaller
  • Переглядів: 854
  • Підписатися на оновлення
  • Друкувати

Так сталося, що святкування Дня Незалежності України для католика латинського обряду співпадає з літургійним святом Апостола Вартоломея. Не думаю, що слід сприймати це як вагомий знак для нашої державності, однак вважаю, що в цьому “збігові” можна відкрити ключ до розуміння національної ідентичності і патріотизму в світлі християнської віри.

 

 

В книзі Одкровення Апостола Йоана читаємо “І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого… Він мав стіну велику і високу, мав дванадцять брам, і при брамах дванадцять ангелів, і імена написані, які є дванадцяти колін синів Ізраїля… Стіна міста мала дванадцять підвалин і на них дванадцять імен дванадцяти апостолів Агнця.” (Одкр 21,2;12;14). Це означає, що новий Єрусалим - місто відкуплених, мета нашої земної мандрівки, має виразний національний контекст. По-перше: сама назва, по-друге: імена дванадцяти колін синів Ізраїля, і на фундаменті дванадцять імен Апостолів. Дивлячись на місію Апостолів, треба ствердити, що вона базувалась на ізраїльській ідентичності (про Вартоломея, який історично ототожнюється з Натанаїлом сам Ісус сказав: “це справжній ізраїльтянин, що немає в ньому лукавства (Йн 1,47)”). Ісус разом з Апостолами належав до цієї національної культури, традиції, історичної спадщини зі всім, що її зумовлювало. Однак місія проголошення Царства Божого, безперечно, включала вихід поза ці рамки національної обмеженості. Вихід поза рамки, однак, не означає відкинення цю особисту ідентичність. Адже не можна відмовитись від власної національності, родини, походження. Це є частиною особи. Апостоли, йдучи на кінці землі не перестали бути євреями. Але їхнє завдання полягало вже не в наверненні на юдаїзм, національну релігію, але на будуванні нового Єрусалима. Особливо знаменною ця місія мала бути в часи зруйнування земного Єрусалима (після 70 року). Вони мусили переосмислити свою національну ідентичність для того, щоб вона була підпорядкована новому завданню. Таким чином, національна приналежність в контексті апостольської місії має виразно есхатологічну спрямованість. Бог підготував відкуплення у вибраному народі, щоб відкупити всі народи; щоб в Новому Єрусалимі, з іменами колін Ізраїля на брамах, але і з іменами Апостолів на фундаментах, вже людина з кожного племені, мови і народу мала свою оселю. Власне кожен народ має бути відкуплений у конкретних людях, не абстрактно сам по собі. Людина в Царстві Божому не буде людиною “з чистого листа”, а тою самою людиною, котра жила на землі.

 

Саме в цьому ключі варто розуміти національну ідентичність кожного народу. Тобто, в есхатологічній спрямованості до нового Єрусалима треба віднайти сенс історії народу, її культури і традицій. З одного простого приводу, що тільки те, що відкуплене триватиме вічно, все інше промине. Немає сенсу вкладати зусилля в будування того, що скороминуще. Тому треба бути дуже уважними, щоб в наші часи певного підйому патріотизму і національних ідей не повернутися знову в минулі ілюзії будування “світлого майбутнього” на основі суто людських міркувань. Тепер під гаслами “європейскьких цінностей” можна знову боляче обманутися, що можливе досконале і щасливе суспільство, яке буде раєм на землі. Потрібно натомість мати ідеали християнських цінностей, або принаймні загальнолюдських, котрі будуть оріентирами в державотворчому процесі. Бо може бути так, що поки ми прагнемо в Європу, сама вона вже не буде в стані в теперішньому вигляді вийти з кризи, в котру потрапила саме через відмову від християнського фундаменту. І доведеться знову залишитись у “розбитого корита” обманутих сподівань. Тож , звичайно, належить любити і шанувати свою Батьківщину, дбати про її безпеку, добробут і розвиток, і робити це властивими методами. А методи обирають з огляду на ціль. І якщо справжня ціль - це відкуплення нашого народу в нас і через нас, то і спосіб - це перш за все власне освячення, особиста святість, а також турбота про святість ближніх. В цьому напрямку треба працювати для збереження і зміцнення нашої незалежності і розвитку всього народу і держави!

Відстежити посилання URL цього запису блогу
Священик Харківсько-Запорізької дієцезії. Рукоположений в 2008 році. Нині студент Папського Університету Святого Хреста в Римі.
  • Комментарі поки що відсутні

Залишити Ваш коментар

Гість Четвер, 29 червня 2017
 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку