Блоги

Великодушність

Нехай описом мого блогу стануть слова з інтерв*ю Папи Франциска, які стали для мене своєрідним кредом. "Non coerceri a maximo, sed contineri a minimo divinum est" (не обмежуватись найбільшим, та вміщатись у найменшому — це є божественне. Важливо не бути обмеженим великим простором, і так само важливо мати здатність перебувати в обмежених просторах. Оця чеснота великого й малого — то великодушність. Завдяки великодушності можна завжди дивитися на горизонт із тієї позиції, на якій перебуваємо. Це означає мати здатність робити маленькі, повсякденні речі з великим серцем, відкритим Богові та іншим. Це означає мати здатність цінувати мале всередині широких горизонтів Царства Божого.

  • Головна
    Головна This is where you can find all the blog posts throughout the site.
  • Мітки
    Мітки Displays a list of tags that has been used in the blog.
  • Блогери
    Блогери Search for your favorite blogger from this site.
  • Увійти
Kateryna Katrashchuk

Kateryna Katrashchuk

Живу, навчаюсь і працюю у Львові. За спеціальністю я лікар-психіатр.


Люблю людей, бо через них пізнаю Того на Чий  образ і подобу ми створені.


Люблю подорожувати, бо так пізнаю інші простори великі і малі.


Люблю  танцювати - бо так пізнаю себе.

Posted Автор: Створено: в KMC
Ось уже кілька тижнів я перебуваю в м.Дохук, що на півночі Іраку.  
Мешкаю неподалік церкви, де кожної неділі і свята збирається багато християн.Цілі родини, батьки і діти, старші і зрілі, юнаки та дівчата. Все як вдома. Не відчувається брак розуміння, бо навіть із  дефіцитом слів можна обмінятись просто посмішкою. Люблю особливий момент тиші, коли передаючи знак миру вловлюєш тепло долоні ближнього....  Та зараз хочу поділитись чимось іншим.
 
 І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили.
(Від Матвія 27:66)
 
 Один з уривків Святого Письма, який супроводжує цього року моє святкування Христового Воскресіння.  
      В селі, на Львівщині , де я  проживала і виховувалась, була гарна традиція перед Великоднем . Молоді хлопці, вбрані як воїни, стояли  по-черзі при гробі Ісуса, від пятниці аж до Недільної Літургії.
 Сьогодні, в такий особливий  святковий момент, тут в Дохуку, помітила одну річ.  
 В моїй теперішній парафії воїни дуже справжні. Зі справжнею зброєю . Захищають дуже справжніх парафіян. Тих -хто не боїться, дітей та їх батьків, старших і зрілих, юнаків та дівчат. І може їм абсолютно байдуже до того, в чиєму святі беруть участь, може також бояться, не знаю... Але дивлячись на них, моє серце атакували думки страху, проте, вони розвіялись із співом 
 
 !ܡܫܝܚܐ ܩܡܠܗ
Христос Воскрес!
 
Вітаю кожного і ділюсь цією сердечною радістю бо
 
Нема його тут,  Він воскрес. (Мт.28.6)
 
 бо Наш Господь ЖИВИЙ!  Дуже Реальний! І надзвичайно близько! 
 Знаєте? Відчуваєте? Живете радістю Воскресіння? То поділіться нею з тим, Хто поруч.
Помоліться за тих, хто через парадоксальні оставини і абсолютно нелогічні (бо зло не має логіки) зараз носить статус "біженця".
 І прокинувшись врешті - просто дійте!
 

Posted Автор: Створено: в KMC

Щось з Нового Року... З особливою подякою о.Міклошу OP

 

      В просторі, наскрізь пронизаному запахом чоловічого поту і медикаментів, лунала щира коляда. Напівтемне приміщення з дешевими лампочками освітлювали світлі очі. Зіниці хоч і змінені від діі ліків все ж випромінювали тепло.  У кожного власника таких очей свій світ,який так незрозумілий оточуючим. Та мабуть спільним є те,що кожен,хто звик називати себе “нормальний” і в кого в графі “захворювання” не стоіть код “F” , вперто будує стіни у стосунках з такими людьми. Можливо часом і сам боіться, що стане з такими очима або вже є. Можливо... І таких “можливо” дуже багато.

      Та я зовсім не про те. Хотіла сказати про Світло в очах людей. Кожен з нас наділений цим світлом і ніхто не може нас від нього позбавити. Часом ми можемо знецінювати інших людей, закриватись темними шторами повік від світла інших, називати невдахами і шизофреніками,дебілами і алкоголіками, аватарами і ідіотами... але ми ніколи не можемо загасити світла в очах інших,таких же як і ми,хоча можливо навіть трішки інших та все ж досконалих.

 

Я Вірю в Досконалого Бога,Досконалу і Чисту Любов, в Досконале Світло, що зійшло з неба і оселось між нами!

І Мій Досконалий Бог, якого прославляють люди в колядах, не міг створити щось недосконале…

 

 

(с) фото з https://ru.pinterest.com/pin/397442735842507346/

Posted Автор: Створено: в KMC

“ І вона породила свого сина первородного,сповила його та поклала в ясла,бо не було їм місця в заїзді”. (Єв.від Луки 2.7)

 

 

“бо не було їм місця в заїзді”. Роздумую над цими Словами вже майже тиждень. Емоційно вони викликали у мене жалість до молодої родини, з іншої сторони злість на тогочасних мешканців і самого кесаря Августа. Тоді спробувала ці слова вписати на сторінки мого життя. І згадались ось такі три історії:

 

Якось після какаоювання з друзями один приятель запропонував нам повідвозити всіх по хатинках. Чи то із ввічливості чи то із інших причин кожен з присутніх відмовився. Ввечері на фб мессенджер мені прийшло повідомлення від друга ” Чому, на мою думку, люди відмовляються, коли їм хочуть послужити?”.

 

Колись я зустріла друга, який мені дуже імпонував. Оскільки готовилась до зустрічі,то притащила з собою улюблену книжку. Мені справді хотілось поділитись з Ним, чимось найліпшим, що маю. Тим паче знала, що він також любить читати. Та друг прочитавши назву сказав: “Ти не образишся, якщо я не прийму цієї книги”.

 

 

Одного разу в часі Різдва,  по дорозі до храму я зустріла свою подругу, яку давно не бачила. Мені хотілось її обійняти і я навіть зробила крок на зустріч і вже розкрила руки...але дівчина просто привіталась і пішла вперед.

 

Часом я не готова прийняти чийогось служіння, чийогось щастя для мене. Часом до цього не готові мої ближні. Мабуть щось схоже було і тоді, понад 2000 літ тому у Вифлиємі. Не знайшлося хати, яка б прийняла Світло і Народження Любові, втіленого у маленькому Ісусові. Не знайшлося чутливого серця і спраглого до благословення.

Бажаю кожному і собі зокрема чутливості на благословення з Небес втіленого через інших. Аби у наших серцях знайшлося місце...

                       Gloria in Excelsis Deo!

 

 

фото з сайту http://www.ebibleteacher.com/children/lessons/jesus-birth

 

Posted Автор: Створено: в KMC

                                                    Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене.
                                                                                                                                                           (Псалми 50:14)
У моєму житті бувають різні дні...
Бувають щасливі понеділки, коли починаю працю і новий тиждень, доганяю опущене за минулий і з новими силами й ресурсами рушаю в нове.


Бувають радісні вівторки, коли вже не так сумую за вихідними й святами, а все більше віддаюсь праці і спілкуванню з людьми.


Бувають "середні" середи, коли все здається має свою рівновагу і відчуваєш себе в повному гомеостазі.


Бувають "спадаючі" четверги, коли працюєш на "автоматі" і все здається  нейтральним та безсмаковим.


Бувають "страсні п*ятниці", коли здається всьо!  фінал, немає виходу, темна ніч, усе в що вірила-зникає...Суцільний морок і темрява.


А бувають, "сухі суботи"...коли не відбувається нічого..коли все хороше і добре здається, вже відбулось, що нічого хорошого не чекає. Перебування в просторі, але бездіяльно. Коли не має ані тривоги  ані страху, а лише суцільне виснаження...


Тоді опускаюсь на дно...Ходжу в  просторі влясних дій, шукаю сенс і усвідомлюю, що він є в Його пошуку...В пошуку Того, Хто створив сенс, Хто Сам є Сенсом і для Слави Котрого створені Ми. Він, такий незбагненно-близький і такий терпеливо-люблячий і вірний завжди...Такий, що Словом недільного Євангелія промовляє (Мк 4, 35-41) "Ти мені не байдужА! Ти мені не байдужИЙ!"


Тоді народжується НЕДІЛЯ...ВОСКРЕСЕНЬЕ... Яке є такою Радісною Тайною, що от-от лопну від малого розуміння її... Але Авва вміє дозувати... Я знаю, бо вірю...бо не є сама...
Господи, Дякую ТобІ! За всю Велич і Красу, За пізнання Себе і Світу, за всі Твої Добродійства і такі бомбезні Дари і відкриття, які даруєш в цьому тижні!!!


Слава Тобі, Господи, Слава Тобі!!!

‪#‎Духовні‬ вправи в мережі#6тиждень #http://onlineministries.creighton.edu/Molitva/#

Posted Автор: Створено: в KMC
Життя...як дорога... Прокинувся вранці-опа, живий!
Вдихнув повітря і відчув стук серця. Молитва, кава, маршрутка , люди, танці, робота, інші люди, інша робота, вечір, книга, молитва сон...І все? Невже це все?...Та коли прислухаєшся до стуку свого серця, ритму дихання, то починаєш розуміти що є Кимось...не просто. Вибираєш час щоб трохи схаменутись, заспокоїтись і відпустивши рутину піти назустріч Істині. 
 
Проща завжди буде часом трохи самотності і трохи тиші. Ми відлучаємось від всіх і від всього, щоб  не лише "позакручувати гайки в своїй голові", але і щоб підійти назустріч до Того, в Кому Живемо. Самотність є благородною, бо дозволяє шукати джерело наповнення. Для когось це наркотики, алкоголь,робота, секс,  угрупування, спільноти...А для когось то пошуки істини, пошуки самого Джерела..." І часто, поки не дійдеш до того джерела, то перепробуєш все інше. А коли вже  дістаєшся, то те, що раніше заставляло радіти виглядає сірим і одноманітним,фальшивим і не природнім.
 
" А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне."
(Від Івана 4:14).
 
Коли дозволяєш Слову увійти в себе, попалити все, що з*єднувало, то нормальним є боятись, але довіра сильніша за страх.
 
Коли Слово входить, то починаються зміни. Ти відчуваєш мелодію власного серця, ноти вдоху і видиху і питання пошуку істини і часу є такими ж абсурдними як і те, ким я є. "Бо я є не більшим ніж той, хто задає таке питання"(не можу сказати, хто це написав).
 
Коли дозволяєш Слову жити в Тобі, будувати стосунки, то помічаєш , що сам стаєш іншим. Не дозволяєш більше використовувати себе, перестаєш маніпулювати іншими. Бо розумієш, що Господня Любов набагато сильніша ніж усі твої попередні досвіди і зранення.
 
Коли дозволяєш Словові діяти, то помічаєш радість в очах змучених, людей і "тащишся" від того що перев"язуєш рани на втомлених дорогою і важкістю себе самого, ногах.
 
Коли Ти дозволяєш Слову любити себе,знімаючи всі переконання, обмеження, незрілість то і сам починаєш любити.
 
Вдих-Приймаю Дар,видих- Відпускаю Дар...Тук-Тук ... Прагну Тебе, більше...
Вдих- приймаю Людину, закохуюсь, захоплююсь, видих-відпускаю з легкістю і ніжністю...Тук-тук...Світ неймовірний і цікавий...
Вдих - зачаровуюсь і піднімаюсь,Видих-маю свідомість, що можу впасти.
Тук-тук ...Прагну Тебе, ще більше!
 
А яка у Вас мелодія?  Як часто чуєте її?
 
 
P.S. Дякую Богу, всім організаторам і тим хто був за ХХІІ міжнародну молодіжну пішу прощу «Львів-Унів». Цьогорічна тема співзвучна з надією та впевненістю: «Вихід є. Вихід триває». 
 
 
 

Posted Автор: Створено: в KMC

Якось випадково забігла в маніпуляційну кімнату і побачила медичну сестру, що міряла тиск пацієнтові. А що я знала цього чоловіка, то залишилась щоб почути результат. 
-" 140 на 90" - промовила сестра.
У моїй голові перша думка - високий, треба збивати, хаос...схема лікування по зниженню. За якихось кілька секунд включився врешті розум, який продиктував що для цього пана при його масі, віку і стану здоров*я - це норма. І це саме підтвердили його слова "Док, все гаразд, то мій робочий тиск" не переживайте!".

Я довго думала про цю ситуацію, аналізувала, чомуу мене  така реакція? Адже в інших випадках можна навіть і зашкодити при лікуванні.
Та відповідь ,як завжди, знаходжу у Книзі Життя.
Є таке гарне слово у Св.Письмі "Чувайте", зустрічається воно кілька разів. 
Так от "Будьте тверезі і чувайте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого".
(1 Петра 5:8)

Іншими словами пильнуйте, будьте уважні постійно!

Тоді дійшло врешті до мене, що я так часто перебуваю серед патології, що вже не помічаю норми. А треба мати "чуйку" і розум завжди, не "розслабляючись".

Щось подібне трапляється і у духовному житті, якщо постійно грішиш, то вже не помічаєш чогось доброго і світлого. І навпаки...

Тому уважним слід бути постійно, аби не нашкодити...ані собі...ані іншим.

"Будьте тверезі і чувайте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого".
(1 Петра 5:8)

фото знайдено на веб-сайті bloglovin.com

 

Posted Автор: Створено: в KMC

 

"Після цього з'явивсь Ісус знов Своїм учням над морем Тіверіядським. А з'явився отак.Укупі були Симон Петро, і Хома, званий Близнюк, і Нафанаїл, із Кани Галілейської, і обидва сини Зеведеєві, і двоє інших із учнів Його.Говорить їм Симон Петро: Піду риби вловити. Вони кажуть до нього: І ми підемо з тобою. І пішли вони, і всіли до човна. Та ночі тієї нічого вони не вловили.А як ранок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то був Ісус. Ісус тоді каже до них:Чи не маєте, діти, якоїсь поживи? Ні, вони відказали.А Він їм сказав: Закиньте невода праворуч від човна,то й знайдете! Вони кинули, і вже не могли його витягнути із-за безлічі риби…Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові:Це ж Господь!… Симон Петро, як зачув, що Господь то, накинув на себе одежину, бо він був нагий, та й кинувся в море…Інші ж учні, що були недалеко від берега якихсь ліктів із двісті припливли човником, тягнучи невода з рибою.А коли вони вийшли на землю, то бачать розложений жар, а на нім рибу й хліб.Ісус каже до них: Принесіть тієї риби, що оце ви вловили!Пішов Симон Петро та й на землю витягнув невода, повного риби великої, сто п'ятдесят три. І хоч стільки було її, не продерся проте невід.Ісус каже до учнів:Ідіть, снідайте! А з учнів ніхто не наважився спитати Його: Хто Ти такий? Бо знали вони, що Господь то…Тож підходить Ісус,бере хліб і дає їм, так само ж і рибу.Це вже втретє з'явився Ісус Своїм учням, як із мертвих воскрес.
(Від Івана 21:1-14) 
 
 
Вчора зустріла  подругу з чоловіком, який повернувся з АТО. Марта мала з собою вперше самотужки випечений хліб і пригостила мене, поки чоловік проходив обстеження. Признаюсь, що ніколи не куштувала нічого смачнішого. Невимушена розмова і смакування хліба створювали добру атмосферу. 
 Пізніше, як то час від часу буває, на роботі почався завал і здавалося б виходило з-під контролю. Вперше робила речі, які не входять у мої обов*язки, в яких зовсім не маю досвіду...Та було легко. Вийти з зони власного комфорту і взяти відповідальність щоб зробити для іншого щось добре - мистецтво малих кроків. А на робочому столі залишався ще маленький шматочок запашного хліба.
 
Любов передається і надихає... 
 
Господь нічого не вимагає від учнів лише "закиньте невода праворуч від човна".Нічого не вимагає від мене чи Вас, лише робити щось просте і звичне.
Вийшовши на берег апостоли побачили, що вже чекала і риба і хліб. Такий жест Ісуса трохи мене розсмішив. Бо думаю собі , що часто просто даремно "напрягаюсь" все вже готове. "Ідіть, снідайте!" Любов нічого не вимагає, лише дає (їжу...духовну та фізичну) і дозволяє самому ж це здобувати. Це ми створюємо самі свою зону комфорту, свої рамки, свої обмеження , зрештою якісь правила і закони.
 Любов же стоячи спокійно на березі, спостерігає як закидаєш невода і чекає, доки прийдеш і будеш знати, що  "що Господь то"…
А коли вже оговтуєшся то стаєш одним з апостолів, до яких "підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу".
 
Коли маєш щось, то цим хочеться ділитись. Коли відчуваєш себе любленим, то хочеться любити більше. І в цьому не має якихось обмежень і правил. Знаєш, що нічого сам не можеш від себе дати, лише Той Хто, "вчинив нирки мої, виткав мене в утробі матері моєї…"(Псалми 138:13)
Дає і Наповняє. І від нас залежить чи дозволити і захотіти прийняти щоб також ділитись.
 
А Вам хочеться ділитись найкращим, що маєте?
 

 

 

 

 

Фото з сайту

http://momentosinthelife.blogspot.com

Posted Автор: Створено: в KMC
"Потім каже Томі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!А Тома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій!"
(Від Івана 20:27,28)
 
Любов завжди лишає слід...  
 
Інколи ми хочемо затерти її,наче на аркуші паперу, але залишаються лиш сірі сліди.
 Замалювати олійними фарбами, але виходить якась карикатура.
Викинути з файл-системи голови, але приходять флеш-беки...
 
Ісус після Воскресіння не прийшов до апостолів із загоєними руками, ногами і боком.
Ісус показує їх, і навіть більше...Дозволяє Томі доторкнутись до ран. 
До ран, які є слідами Любові Бога до Людини...
 
Інколи ми соромимся власних зранень, ховаємо їх і всіляко намагаємось забути. 
Та можливо саме для когось вони стануть джерелом віри...
 
Мої зранення стали для мене відкриттям.  Через них я тепер краще можу розуміти інших людей, їх біль і власне обмеження. Виліковані рани не болять. Вони самі стають джерелом віри, а часом і ще більшої любові.
 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку