Історія

Цей день в історії Католицької Церкви (13 червня)

 

завантаження13 червня 313 року – оприлюднено Міланський едикт імператорів Костянтина Великого (306-337) та Валерія Ліцинія (308-324), який проголошував релігійну терпимість на всій території Римської імперії.

Міланський едикт про віротерпимість був логічним продовженням Нікомедійського едикту імператора Галерія від 311 року, за яким припинялися гоніння на християн. Міланський едикт не просто закріпив цю постанову, а й проголосив повну релігійну свободу в Римській імперії. «Ми даруємо християнам і всім іншим можливість вільно сповідувати ту  релігію, яку вони забажають», – було вказано в Міланському едикті. Відтак язичництво більше не було офіційною релігією Римської імперії. Християни тепер могли не боятися за своє життя, ба більше: вони отримали змогу вільно проповідувати, отримати назад конфісковане майно, а також офіційно відкривати культові будівлі. Суд єпископів прирівнювався до державного суду. Єпископи також здобули право відпускати на волю рабів. Був і інший бік медалі – явна симпатія імператорів до християнства призвела до переходу в цю віру багатьох людей із міркувань політики та кар’єри. Церква отримала право отримувати спадок і дарунки, що, зважаючи на зростання популярності, швидко зробило її могутнім землевласником. Тим часом общинна організація Церкви занепала. Імператор Костянтин, який охрестився незадовго до смерті у 337 році, активно втручався в церковне життя, називаючи себе «єпископом для зовнішніх справ». Міланський едикт став поворотним моментом в історії Церкви, змінивши життя не лише християн, а й усіх громадян Римської імперії.

263px-Constantine Chiaramonti Inv1749

Імператор Костянтин Великий (274-337 роки життя)

13 червня 1966 року – Папа Римський Павло VI скасував «Індекс заборонених книг».

«Індекс заборонених книг» запровадив Павло IV у 1559 році, щоб захистити Католицьку Церкву від догматичних відхилень і зазіхань на основні принципи. Католикам під страхом відлучення від Церкви було заборонено не лише читати, а й зберігати, видавати та поширювати тексти зі списку. Лише за Пія ІХ (1846-1878) кару почали застосовувати лише до тих, хто читав заборонену літературу. Перш ніж внести книжку до «Індексу», її віддавали на розгляд групі експертів. Забороні підлягало те, що підривало віру та мораль. Вміст списку поділявся на три категорії: 1) автори, чиї твори заборонено повністю; 2) ті, в кого заборонено лише деякі тексти; 3) анонімні шкідливі праці. У XIX столітті Католицька Церква обмежилася двома першими категоріями. Деякі книги були заборонені не остаточно, а з поміткою «donec corrigatur» («доки не буде виправлено»).

В останньому виданні «Індексу» від 1948 року містилися чотири тисячі творів. У списку встигли побувати такі автори, як Еразм Роттердамський, Вольтер, Даніель Дефо, Джордано Бруно, Миколай Коперник, Оноре де Бальзак, Еміль Золя, Анатоль Франс, Жан-Поль Сартр, батько і син Дюма, Рене Декарт, Іммануїл Кант, Джордж Берклі. Скасувати «Індекс заборонених книг» постановили на ІІ Ватиканському Соборі.

Индекс запрещенных книг, 9 апреля день в истории, литературный календарь

 Індекс заборонених книг

Павло Зінченко, Католицький Медіа-Центр

 

По темі:

Цей день в історії Католицької Церкви (10 червня)

Цей день в історії Католицької Церкви (9 червня)

Цей день в історії Католицької Церкви (7 червня)

 

 


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку