Інтерв'ю

Єпископ Віталій Скомаровський про Ходу за життя та інші пріоритети Всеукраїнської Ради Церков

skomarowskiХоду за життя, яка відбудеться 3 травня в українській столиці, організовує унікальний міжконфенсійний орган ВРЦіРО (Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій), одна з цілей якого полягає в об'єднанні зусиль Церков і релігійних організацій для духовного відродження України. Про сьогодення Ради та про її роль у формуванні державних цінностей КМЦ розповів представник ВРЦіРО від Римсько-Католицької Церкви, єпископ-ординарій Луцький, Апостольський адміністратор Києво-Житомирської дієцезії, Генеральний Секретар Конференції римсько-католицьких єпископів України Віталій Скомаровський. 

– Ваше Преосвященство, Всеукраїнська Рада Церков існує 16 років. Як виглядає співпраця різних релігійних організацій? Чи є проблеми?

На це запитання можна відповісти, процитувавши Патріарха Філарета: «У Раді Церков ми не обговорюємо питань віровчення, а звертаємося до того, що актуальне для суспільного життя, життя нашого народу. І в цих суспільних аспектах ми маємо єдину точку зору». Саме так і виглядає наша співпраця, бо постанови Рада ухвалює консенсусом, і тому погляд на питання мусить бути однаковий або принаймні близький. У цей спосіб ми можемо досягти певної єдиної позиції, завдяки якій результатом зустрічей стають зважені звернення.

– Але непорозуміння трапляються? Чого вони стосуються?

Звісно, трапляються, адже ми дуже різні. Але пам’ятаймо, що Всеукраїнська Рада Церков – це унікальна для Європи, а може, і для цілого світу організація. Є розбіжності в певних поглядах, у позиціях. Але ми ухвалюємо тільки ті рішення, які підтримують усі. І, на щастя, здебільшого маємо єдину точку зору. Зрозуміло, що Рада може відповісти не на всі виклики чи проблеми. Але з історії бачимо, що спільна думка вірних усіх конфесій, які входять до Ради, відіграє значну роль, особливо в такий складний період.

– Які пріоритети має Рада сьогодні, на що вона налаштована? Чи є якісь проекти, пов’язані з ситуацією війни в Україні?

Члени Всеукраїнської Ради Церков мають власні проекти допомоги воїнам і переселенцям, розробляє соціальні ініціативи. Загалом же Рада створена не для цього, а для координації зусиль Церков і релігійних організацій в відношенням між державою і Церквою. А тому, на мою думку, одне з найбільших сьогоднішніх завдань – це моніторинг й участь у розробці законів, які стосуються Церкви напряму чи опосередковано. Коли держава виступає в цих відносинах як партнер, дослухається, консультується з Радою, обговорює з нами закони, то вони виходять продумані, узгоджені й нормально працюють. Якщо ж держава тільки накидає, нав’язує щось, то такі закони можуть не проходити або викликати неспокій у суспільстві. Ми існуємо якраз для того, аби співпрацювати з державою у справах законів, скерованих на добро нашого народу. Зараз Україна переживає час реформ, які мають краще узгодити наше право з європейським законодавством. Зміни відбуваються в різних галузях, і ці зміни мають відповідати європейським цінностям.

– Базові людські цінності спільні для всіх, незалежно від віросповідання. Яка ситуація з цінностями в сучасній Україні?

Для того, аби суспільство розвивалося, аби спільнота зростала, мусить бути якась мета, до якої ми йдемо, а мета завжди спирається на цінності. Останнім часом Україна визначилася зі своїми цінностями, вибравши шлях у Європу. Ми вибрали демократію. І тепер залишився малий крок до реалізації. Я чув, як хтось сказав: «Мало вибрати демократію, потрібно ще й знайти демократів. І не тільки навколо нас, а й у собі теж». Тому що це необхідне насамперед: повага до закону, повага до людського життя, до особистості та до гідності кожної людини. Цього потрібно вчитися. Звісно, такі цінності виросли з закону Божого, з віри; ми їх утілюємо і згідно з ними намагаємося будувати життя.

– Чи є якісь українські закони, які вдалося ухвалити саме завдяки Раді Церков?

Звісно. Просто цієї праці не видно. Хто ж знає історію ухвалення того чи іншого закону? Але ця праця триває щоденно й постійно. Якщо Рада Церков збирається кілька разів на рік, то робочі групи працюють щомісяця. Це налагоджений діалог. Тобто проблема не у встановленні комунікації, а в тому, щоби позиції були узгоджені, щоб ми вміли слухати і дослухатися одне до одного. Політики часто живуть від виборів до виборів і дивляться на земні речі й цінності, тоді як погляд Церкви спрямований у майбутнє, у вічність. І тому незалежно від політичних виборів ми говоримо про те, що насправді важливе для людей і що сприятиме побудові кращих стосунків.

– Що пропонує Рада Церков державі?

Від нас надходить багато різних пропозицій. Ми знаємо, що, наприклад, фінансування утримання дитини, яка не має батьків, йде за дитиною, незалежно від того, де вона знаходиться: в державному, приватному чи церковному будинку для сиріт. Така сама система має бути в освіті, медицині та в інших ділянках соціальної діяльності. Батьки та опікуни мають право самі вибрати для дитини школу – державну чи церковну. Фінансування тільки державних установ створює нерівну конкуренцію. Церкві доводиться цілковито власним коштом утримувати свою школу, а держава тільки вимагає якихось стандартів. Тим часом партнерські відносини можуть запропонувати дуже якісну освіту й виховання для дітей. Ідеться про те, щоб у різних галузях створити систему, в якій держава могла б надавати фінансування різним структурам. І хто зможе це найкраще зробити, той і буде виховувати дітей, опікуватися людьми похилого віку, утримувати хоспіси чи лікарні тощо.

– Яких плодів для нашої країни та суспільства Ви чекаєте від заходів на захист сім’ї і дітей?

Зазвичай люди, які становлять більшість у питаннях щодо традиційної, здорової родини, – це мовчазна група, тоді як криклива меншість, погляди яких радикально відрізняються, навпаки, дуже активні. Ця хода покликана надати голос мовчазній більшості, для якої родина — це чоловік і жінка, батько, мати і діти.

Нещодавно мені довелось побувати  у Страсбурзі і особисто почути думку владних структур Європейського Союзу. Головними вимогами для того, щоб Україна могла повноправно ввійти в Європейську родину не є суперечливі суспільні питання, а питання верховенства права, справедливого суду, подолання корупції, економічні реформи, новий закон про вибори. Від нас залежить, які закони ми приймаємо і за якими маємо жити.

– Як заохотити людей взяти участь у ході? Навіщо виходити на неї?

Кожна людина цінує сім’ю, в якій виросла, здорову родину, де є батько, мати, любов, виховання й опіка. Саме для того, щоб наші діти росли в таких сім’ях, і треба підтримати цей захід. Сказати, що пишаємося й дуже цінуємо родину як середовище виховання й дозрівання – й у вірі, і в суспільному житті. Саме для цього й потрібно виходити на ходу. Чому виходять на вулицю тільки ті, хто має інші погляди? Загалом цей рух є в цілому світі, у Франції виходять мільйони людей! Тільки там держава не дослухається до народу. Дай Боже, щоб у нас була інша ситуація. 

- Дякую за розмову

Розмовляла: Ірина  Островська, КМЦ


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку