Офіційні документи

Літургійні та душпастирські матеріали на першу суботу травня

ArticleImages 54592 gh-aПропонуємо Вашій увазі літургійно-душпастирські матеріали Конференції Єпископів РКЦ України на першу суботу травня 2017 року.

Моє Непорочне Серце затріумфує!

роздуми на травневі богослужіння
в століття об’явлень богородиці у фатімі

Вступ

 

    2017 рік є тим незвичайним роком, адже в ньому ми відзначаємо століття об’явлень Богородиці Діви трьом малим пастушкам у Фатімі. Послання з Португалії настільки живе і діяльне, що проникає крізь роки і кордони держав, крізь війни і інші історичні події 20-того і 21-шого сторіччя. Воно також тісно вписалося в історію нашого українського народу.

Ось вже з 2011 року Богородиця у Фатімській фігурі в паломництві відвідує різні дієцезії України, несучи в кожну парафію актуальність трьох основних слів християнського сьогодення – піст, жертва, молитва.

В основу цієї книжки ввійшли тексти з «Фатімських роздумів», що були духовним приготуванням до паломництва понтифіка, сьогодні вже святого, Йоана Павла ІІ на Україну в 2001 році. Також це видання поширене в розповідь про Фатімське послання пов’язане з українською землею.

Історія Фатіми триває й надалі. І так як в минулому багато визначних подій були пов’язані з Фатімою, так само і в майбутньому відбудеться ще щось більш важливіше. Фатіма – це великий знак наших часів. Нехай роздуми над її посланням допоможуть будувати нам наше життя на християнських цінностях і додадуть відваги втілювати заклик Богородиці з Фатіми в нашу щоденність. А Пресвята Діва Марія разом з блаженними дітьми Гіацинтою та Франциском підтримують нас у цьому.

1. Об’явлення ангела

Найкраща з усіх матерів – Марія ніколи не забуває про своїх дітей. Скільки разів над людськістю висіли чорні хмари, скільки разів загрожувала їй велика небезпека – стільки разів з’являлася Вона. І так у наш час. Хоча вони тяжкі та болючі, однак звучить в них голос: остаточна перемога належить Марії: «Моє Непорочне Серце, – сказала, – в кінці затріумфує!»

На гірському пагорбі між Лісабоном та Коїмброю в дієцезії Лейра, лежить тихе, мало відоме село Фатіма. Саме цю місцевість Марія відзначила чудесними об’явленнями трьом малим дітям: десятирічній Люції дос Сантос, її двоюрідному дев’ятирічному брату Франциску Марто та його семирічній сестрі Гіацинті. Простим дітям, які ще не вміли ні читати, ні писати, а їхнім головним заняттям було пасти череду на навколишніх пагорбах.

Об’явлення Богородиці сповістило триразове явлення Ангела Миру.

Одного весняного дня троє малих пастухів сховалися від дощу в малій печері. Помолилися Розарій, а пізніше почали гратися. Коли сильно подув вітер, вони подивилися вгору і побачили в сяйві над деревами прямуючу до них променисту людську постать, білу як сніг, освітлену сонцем і прозору як кристал.

Як тільки постать наблизилася, пастухи побачили п’ятнадцятирічного юнака неземної краси. Він підійшов до дітей та лагідно до них промовив: «Не бійтеся, я – Ангел миру! Моліться зі мною».

Став на коліна, нагнувся так, що чолом доторкнувся землі і повторив три рази: «Боже мій! Я вірую, прославляю, покладаюся, люблю Тебе! Прошу прости тим, котрі не вірять, не прославляють, не покладаються, не люблять Тебе!».

Вставши, заохотив дітей, щоб таким чином молилися. «Серця Ісуса та Діви Марії уважно вислуховують голосу ваших прохань», – додав і зник. Це таємниче об’явлення дуже вразило дітей. Слова ангела залишилися глибоко записані в їх душах. Запам’ятали їх на все життя. Від тієї миті часто ставали на коліна і повторювали цю молитву.

Згодом, одного спекотливого липневого дня, близько полудня, таємнича постать з’явилася другий раз. Діти гралися на городі. Раптом ангел став перед ними і сказав: «Що ви робите? Моліться, багато моліться! Серця Ісуса і Діви Марії приготували для вас справи милосердя. Не переставайте молитися до Всевишнього і приносити свої жертви. Перетворіть на жертву усе, що можете, щоб відшкодувати гріхи, якими людство зневажає Його. Приносьте їх як прохання заради навернення грішників. Завоюйте таким чином мир для вашої Батьківщини. Я – Ангел-охоронець Португалії. Передусім прийміть страждання і в послуху зносьте усе, що вам пошле Господь».

Трьома місяцями пізніше Ангел знову явився. Він тримав в руці Чашу, а над нею витала Гостія, з якої капали до неї краплі крові. Залишивши її Ангел став на коліна біля дітей і наказав їм повторити три рази наступну молитву: «Пресвята Трійце, Отче, Сину і Духу Святий, прославляю і жертвую Тобі найдорожче Тіло і Кров, Душу і Божество Господа нашого Ісуса Христа, котрий присутній на всіх вівтарях світу, заради відшкодування усіх кривд, святотатств і байдужості, які зневажають Його. Заради незлічених заслуг Його Пресвятого Серця і за заступництвом Непорочного Серця Марії благаю Тебе про навернення бідних грішників».

Ангел встав, взяв Гостію і подав Люції, а те, що містила чаша, поділив між Гіацинтою та Франциском, кажучи: «Прийміть Тіло і Кров Ісуса Христа, якого так жахливо зневажають невдячні люди. Відшкодовуйте їхні гріхи і таким чином втішите свого Бога».

Потім знову став навколішки, ще три рази повторив цю молитву і зник. Діти вражені цим, стояли на колінах і повторювали молитву ангела аж настав вечір.

2. Перше об’явлення Божої Матері в Фатімі

Було це в неділю, 13 травня 1917 року. Діти пасли овець в долині Іріа, яка знаходилася на відстані 2 кілометри від Фатіми. Коли в Фатімі задзвонили дзвони на молитву «Ангел Господній», діти помолилися Розарій, стосовно місцевого звичаю, потім почали будувати хатки з каміння, яке лежало довкола.

Раптом в просторі засяяв промінь світла. Здивовані діти озирнулися довкола. В повітрі панувала тиша, а на небі не було жодної хмаринки. Припускаючи, що може надходить буря з-за гір, злякалися і погнали свою отару трохи далі в долину. Коли знову вдарила блискавка діти стали, як скам’янілі. Кілька кроків перед собою над малим дубом, на висоті одного метра, побачили Жінку неймовірної краси. Пройняті страхом почали тікати, але «Пані», як її назвали діти, сказала незвичайним голосом:

- Не бійтеся! Я не зроблю вам зла!

Стривожені діти підійшли до дерева і придивлялися до цього явлення. Пречудова Жінка на вигляд мала 18 років. Не була схожа ні на жодну ікону Божої Матері або якоїсь святої, яку діти знали. Її обличчя з безмежно чистими та милими рисами розсівало проміння, як сонячне світло. Було спокійне та з легким відбитком смутку. В руках, складених на грудях, був чудовий Розарій з перлин, з золотим хрестиком на кінці. На шиї мала золотий обруч. Плащ, обшитий золотом, покривав голову та більшу частину тіла. Зі всієї постаті сяяло проміння і навколо її було сяйво ясніше від сонця. Жінка подивилася на дітей. Люція подумала, що це може Найсвятіша Діва, тому відважилася та запитала[1]:

- Звідки Ви прийшли?

- Я прийшла з Неба.

- Чого Ви бажаєте від мене?

- Я прийшла просити вас приходити сюди протягом шести місяців кожного тринадцятого числа в один і той самий час. Потім Я розповім, хто Я і чого хочу.

- Я також піду до неба?

- Так!

- І Гіацинта?

- Так.

- І Франциск?

Пані подивилася на хлопця з материнською любов’ю та співчуттям і сказала:

- Так, але він повинен буде багато разів молитися Розарій.

З опису Люції знаємо, що підчас першого об’явлення Найсвятіша Діва запитала дітей: «Чи хочете пожертвувати себе Богові, аби переносити всі страждання, які Він вам пошле заради відшкодування гріхів, які ображають Його, і заради навернення грішників?».

Люція з запалом відповіла: «Так, хочемо!» На це Пані додала з лагідною усмішкою: «Тоді ви повинні будете багато страждати, але Божа благодать буде вашою силою!» Вимовляючи останні слова Пані розкрила свої долоні, з яких вилилося проміння дуже яскравого світла. За словами Люції воно проникло до глибини їхніх душ і побачили себе в Богові виразніше, ніж в найкращому дзеркалі. Діти стали на коліна і з найбільшою щирістю помолилися молитву ангела «Пресвята Трійце…». Після кількох хвилин Пані доручила їм щоденно молитися Розарій, щоб випросити мир для всього світу, а потім повільно віддалилася в сторону сходу.

Діти після зворушення, які зазнали, поділилися своїми враженнями. Всі троє бачили чудесну постать, але Пані розмовляла тільки з Люцією, яка вже причащалася. Гіацинта чула, що говорила Пані, але не розмовляла з Нею. Франциск бачив об’явлення, але нічого не чув. Люція за дорученням Пані повторила йому те, що було їй сказано. Розмова тривала близько 10 хвилин. Після першого враження діти, пройняті до глибини, мовчали про те, що бачили, тільки повна життя Гіацинта час від часу промовляла: «О яка гарна Пані! Яка гарна Пані!», і при цьому складала руки як до молитви і не могла прийти до тями від щастя.

Вдома дітям не повірили. Люди старалися утвердити батьків в переконані, що це дитячі видумки, щоб звернути на себе увагу чи вивищуватися над інших. Згодом почалися страждання дітей, особливо Люції.

Мати Люції дуже це переживала, тому хотіла всіма силами вибити видумки з дитячих голів, навіть погрожуючи їм. Крім цього, Люція багато страждала від своїх сестер. Однак, вона трималася своїх переконань, жертвуючи все Богу, з наміром навернення грішників, як їй доручила Пані.

3. Друге об’явлення Божої Матері

Друге об’явлення відбулося 13 червня 1917 року. І незважаючи на різні труднощі, діти могли цього дня піти в долину Кова-да-Іріа, де місяць тому з’явилася їм Богородиця. Разом з дітьми туди прийшло багато зацікавлених людей з Фатіми (бл. 60 осіб). Після прибуття на місце почали молитися Розарій. Коли молитва закінчилася, Люція встала і почала поправляти на собі одежу, ніби мала заходити до храму. Раптом вигукнула: «Я бачила блискавку! Надходить Пані!» Постать знову з’явилася над дубом. Люди, які стояли навколо, справді чули, що говорить Люція, але не чули, що говорить постать і також не бачили Її. Люція запитала:

- Чого Ви бажаєте від мене?

- Я хочу, щоб ти щодня молилась Розарій! - потім додала - і навчилася читати. Пізніше Я скажу, чого хочу.

Люція попросила про зцілення одного хворого, на що Пані відповіла:

- Якщо він навернеться, то протягом року одужає.

Коли потім Люція просила Діву, щоб їх трьох взяла до неба, отримала відповідь:

- Я згодом повернуся і заберу Гіацинту та Франциска. А ось ти залишишся тут на деякий час. Ісус хоче, щоб за твоєю допомогою люди пізнали і полюбили Мене. Він хоче встановити на землі богослужіння на честь Мого Непорочного Серця.

Після хвилини тиші Люція запитала із сумом:

- Я залишуся тут сама?

- Ні, дитино Моя, - відповіла Пані. – Я ніколи не залишу тебе, Моє Непорочне Серце буде твоїм притулком і шляхом, який вестиме тебе до Бога.

Згідно пізніших спілкувань з Люцією, підчас цих слів Пані розвела руки і вдруге наділила дітей своїм незвичайним світлом, в якому діти почувалися занурені в Богові. «Здавалося, що Франциск та Гіацинта знаходяться в променях світла, яке зносилося у Небо, а я – у тому, що було спрямоване на землю. На правій долоні Божої Матері лежало Серце, оточене терновим вінком. Ми зрозуміли, що це було Непорочне Серце, поранене гріхами людей, Серце, яке потребувало відшкодування цих гріхів.»

Розмова з Пані тривала близько 15 хвилин. Свідки стверджують, що на протязі цього часу деревця нагнулися. Коли Пані віддалилася в напрямку сходу, гілля також нагнулося в тому напрямку, ніби край її сукні доторкнувся їх поверхні.

Діти знайшли серед глядачів багато приятелів. Але тяжкі хвилини для них не тільки не закінчилися, але навпаки – посилилися. Особливо Люція багато вистраждала з приводу презирства та поганих взаємовідносин вдома. Її змушували, щоб відмовилася від «своєї брехні та обману». Місцевий настоятель вислухав дітей зі спокоєм і доброзичливо, не міг не вірити щирості їх слів, але об’явлення Божої Матері визнав за неможливе. Мовчання Гіацинти і запинки в словах Люції викликали в нього ще більші сумніви.

- Я не думаю, – говорив священик, – що це небесне об’явлення. Це може бути диявольським обманом.

Слова настоятеля завдали Люції ще більшого болю та засіяли сумніви в її серці. Вона вирішила більше не йти на місце об’явлень і ввечері 12 липня сказала про це Франциску та Гіацинті:

- Якщо Пані запитає, чому я не прийшла, скажи, що я боюсь, чи це не диявол.

Франциск та Гіацинта благали, щоб вона однак з ними пішла, бо не хочуть йти самі. Люція трималася свого нелегкого рішення. До кінця дня вона ще була переконана, що нікуди не піде. «Та коли настав ранок, – оповідає дівчина, – раптом я відчувала, що мене опановує невідома сила, якій я не в стані опиратися». Отже, пішла Люція зі своїм дядьком і двома дітьми на місце об’явлень.

4. Третє об’явлення Божої Матері

Третє об’явлення Божої Матері відбулося 13 липня 1917 року. На це місце знову прийшло близько 6 тисяч людей. Спочатку з’явилася блискавка. Прекрасна Жінка надійшла зі сходу в сяйві світлих променів. На прохання Люції всі присутні стали на коліна. Однак Люція під впливом своїх сумнівів мовчала, аж до звернення Гіацинти, котра сказала:

- Але ж говори, Люціє! Чи ти не бачиш, що Вона вже є і хоче з тобою розмовляти?

- Чого Ви бажаєте від мене?

Пані відповіла їй так же лагідно, як і перед тим. Потім нагадала дітям, що мають знову прийти 13 числа наступного місяця, і про щоденну молитву Розарію заради встановлення миру на землі і закінчення війни, оскільки заступництво Найсвятішої Діви може допомогти людству отримати цю благодать.

Потім ще раз виразила своє бажання, щоб діти пожертвували себе за грішників. Люція ще раз запитала Її ім’я і попросила, щоб підтвердила чудом правдивість своїхоб’явлень. Пані відповіла:

- Приходьте сюди щомісяця! В жовтні Я скажу, хто Я і чого хочу. – і додала, – а також подарую чудо, щоб інші повірити.

Люція просила ще про те, що доручили їй інші. На кожне прохання Пані відповідала з материнською добротою і обіцяла, що ті особи отримають на протязі року ті благодаті, про які просять, оскільки вірно будуть молитися Розарій. Потім сказала: «Жертвуйте себе за грішників і повторюйте часто: «Ісусе, я роблю це з любові до Тебе, заради навернення грішників і відшкодування гріхів, вчинених проти Непорочного Серця Марії». Після кількох слів прощання Пані віддалилася таким чином, як і раніше.

Всі спостерегли, що дітей і місце об’явлень оточувала мала біла хмарка. Зауважили також помітне зменшення сонячного сяйва та зниження температури. Ті самі знаки товаришували наступним об’явленням. Ті, що стояли ближче, почули повний болю і скарги вигук Люції та побачили на її обличчі вираз глибокого смутку. Пізніше питали її:

- Що це було?

- Це таємниця!

- Добра чи погана?

- Це щось добре для нас трьох.

- А для народу?

- Для деяких – добра, для деяких – погана.

Під час третього свого об’явлення Божа Мати дійсно довірила дітям таємницю і виразно застерегла, щоб нікому її не розказували.

5. Четверте об’явлення – сенс терпіння

Четверте об’явлення Божої Матері в Фатімі в серпні відбулося не 13 тільки 19 серпня. Це була неділя. Діти рано-вранці вигнали овець, потім пригнали їх о 9 годині, пішли до костьолу і знову з вівцями повернулися на пасовисько, але вже не в Кова-да-Іріа, але до Валіньос, долини недалеко від того місця, де їм вперше з’явився ангел. Близько 12 години, після появлення блискавок та громів, Найсвятіша Мати несподівано з’явилася в хмарі над одним із дерев.

Серпневе об’явлення також причинилося до зростання в чеснотах цих молодих пастушків. Як собі пригадуємо, під час всіх об’явлень, почавши від першого, а навіть в об’явленнях ангела в 1916 році, діти чули, що будуть багато страждати.

В першому об’явленні Божа Мати запитала їх, чи хочуть страждати заради відшкодування Богу. Так насправді значення слова «відшкодування» діти на той час не розуміли, тільки потім їм пояснили. Однак, поза всяким сумнівом діти погодилися на все. ТодіБожа Мати сказала: «Ви повинні будете багато страждати, але Божа благодать буде вашою силою». В цих малих дітях проявляється дуже цікава річ, а саме, охоче зносять всілякі страждання: і ті, про які ангел їм вже нагадав («Перед усім прийміть ті страждання, які будуть подобатися Богу, щоб вам їх послати») і ті, про які просила їх Діва Марія.

Страждання є великою таємницею Бога. Ми, найулюбленіші, ці таємниці колись зрозуміємо на тому світі, хоча деякі святі люди ці терпіння, або їх роль вже розуміли тут на землі. Блаженний Генріх Сузо дуже непокоївся, коли не мав перешкод та страждань. Свята Тереза Велика з Авіля говорила: «Боже, або страждати, або померти!». Коли розуміється страждання не тільки як біль, але як засіб, освячений благодаттю і натхнений любов’ю, тоді зовсім по-іншому їх переноситься.

Ми часом скаржимося, що такі нервові, все набридає і не можемо когось витримати. Якщо людина побачить прекрасні речі неба, так як ті святі, або як ті діти з Фатіми, то відразу ці труднощі, навіть найбільші, не стають так важливими і вони людину з рівноваги не виводять. Це нам підтверджує св. Павло, апостол, в одному з послань до християнської спільноти. В ньому він перечислює скільки разів його бичували, скільки разів він тонув на морі, скільки разів страждав від голоду, сидів у в’язниці, скільки разів був переслідуваний фальшивими братами, але закінчує цю розповідь словами, що ті всі страждання ніщо в порівняні з внутрішньою радістю, яку мав в собі. Вдивляючись в духовні багатства, апостол міг спокійно долати найбільші перешкоди. Це яскраво видно у св. Стефана, якого каменували, у св. Лаврентія, спаленого на ґратах – вони так споглядали Бога та Його дари, що навіть не відчували страждань.

Таку поставу можемо помітити і в малих фатімських дітях. Скільки прикрощів вони зазнали в своїх родинах. Батьки їм не вірили. Коли мала Гіацинта, після першого об’явлення Діви Марії, розповіла мамі про свою таємницю, та однак не хотіла повірити їй, кажучи, що тільки зі святими Божа Мати розмовляє.

Ще гірше було в родині Люції. Її мати до кінця їй не повірила, хотіла вибити їй цю брехню з голови, навіть її била, а найближча родина переслідувала її. Так, як перед тим Люція була наймолодшою в родині, тому її найбільше любили, так тепер всі в родині її цькували. Коли вже звістка про об’явлення розповсюдилася по селі, люди теж їм не повірили, почали насміхатися з дітей, навіть їх били. Ровесники, з якими ці троє пастухів гралися, кидали на них каміння та обзивали їх. Дітей дійсно переслідували.

Це перше, через що ті малі діти пройшли, особливо Люція. Чи не справдилися тут слова Господа Ісуса, який говорив, що Він буде причиною ворожнечі в родинах?

6. Переслідування дітей владою

Причиною ще одного страждання, яке витерпіли діти, була невіруюча влада, особливо староста з районного міста Орен. Він мав приблизно 26 або 28 років, зробив собі кар’єру, став старостою, а тут раптом в його районі почали діятися речі, які суперечили поглядам невіруючих. Він не міг цього дозволити! Спочатку староста покликав батьків дітей, а потім вислухав їх сам особисто.

13 серпня, коли мало відбутися ще одне об’явлення, староста приїхав до місцевості дітей, почав їх випитувати, а на кінець підступно сказав: «Знаєте, діти, я, як невіруючий Тома, мушу це все побачити і вас підвезу.» Наказав дітям сісти в свою бричку, та по дорозі почав звертати в іншу сторону, хоча Франциск говорив йому, що не туди дорога. Староста приїхав до свого дому і там замкнув дітей в кімнаті, кожного окремо. Навіть дійшло до того, що за допомогою місцевого жандарма, почав лякати дітей тим, як буде їх жарити в олії живцем або вбивати. Діти, як то діти, повірили, але отримані таємниці дані Господом Богом та Божою Матір’ю, навіть коли їм погрожували, не зрадили. Після слів Пані з Фатіми, що підуть скоро до неба, мала Гіацинта та Франциск просто говорили: «Якщо нас вб’єте, то тим краще для нас, бо підемо до неба. Ми хочемо туди піти». Люції погрожували останній і вона була переконана, що її кузини вже мертві. А коли староста завів її до кімнати, де вона побачила живих Франциска та Гіацинту, зрозуміла, що це були тільки погрози. Потім дітей закрили у в’язниці зі злочинцями. Однак, в’язні разом з дітьми почали молитися. Багато з них пам’ятало цей момент.

Так три дні дітей перевіряли та лякали на різні способи. А в останній день староста відвіз дітей до дому і сказав: «Вони можуть ходити до долини, бо ці всі видіння через хворобу», а заодно пригрозив батькам. Оскільки батьки були залежні від влади, можемо уявити, яка панувала в домі атмосфера.

Староста досягнув одного, а саме: як перед тим вся місцевість і околиця були противниками дітей, бо вважали їх брехунами, так після арешту симпатія цілого села перейшла на сторону дітей. Це були перші страждання, які коротко тут описані, втім дуже жахливі, як для молодих людей, а особливо погрози смерті, які діти більше бояться, ніж доросла людина.

Інший вид страждань це дитячі переживання. Одного разу Люція знайшла на дорозі дуже твердий шнур, стиснула ним собі руку і переконалася, що це боляче. Тоді діти перерізали його каменем на три частини і, підперезавшись ним, носили його як відшкодування за грішників. Наприклад, шнур малої Гіацинти був просякнутий кров’ю з її маленького тіла.

Діти, для відшкодування гріхів та навернення грішників, користувалися ще іншими методами. Одним з них було відмовлятися від обіду. Батьки давали їм їжу, коли вони в обід пасти овець. Після об’явлення діти свій обід, який складався з кукурудзяних тістечок, сиру, можливо з кількох фруктів, віддавали вбогим дітям, а самі постили аж до вечора.

Влітку, коли почалася жахлива спека, діти відмовлялися від пиття. Одного разу, в серпні, Люція пішла по воду до сусідки, яка жила недалеко від місця випасу овець. Добра жінка, котра вірила дітям, дала їм води та хліба. Коли Люція принесла це для Франциска та Гіацинти, хлопець сказав: «Не буду пити, хоча й спраглий. Хочу втішити Господа Ісуса і пожертвувати це за навернення грішників». Діти не випили воду, лише вилляли її вівцям в кам’яну заглибину. Це не був поодинокий вчинок. Як потім писала Люція у своїх зізнаннях, що не раз не пили воду на протязі 9 днів, а одного разу – 30 днів, задля відшкодування за гріхи і за навернення грішників.

Діти відмовлялися також від фруктів. «Одного разу ми отримали гарний кошик з виноградом, – згадує Люція. - Відразу ми подумали відмовитися від нього і роздали його іншим дітям, а свої бажання пожертвували за навернення грішників. Колись дали нам свіжий інжир. Мала Гіацинта навіть вже один взяла до уст, але згадала, що може пожертвувати це за навернення грішників». Діти також могли годинами стояти на колінах, а Франциск – міг кілька годин перебувати в храмі, не змінюючи позиції. І таких жертв було багато, особливо умів їх знаходити малий Франциск.

Як бачимо, ці малі діти віднеслися до відшкодування за гріхи дуже серйозно, і Бог їх прийняв. Свідки описували, що коли люди просили дітей про молитву, то рідко бувало, щоб якесь прохання не було вислухане. Їх засипали проханнями: про здоров’я, про покращення ситуації і про інші потреби.

Такий вигляд мало життя і дивна таємниця страждання малих дітей. Якими вони були зрілими, як вони вміли на ті справи дивитися. Сьогодні проголошуються гасла, щоб вживати світу і часто можемо почути слова: «Мені також від життя щось належить» і, нажаль, це говоримо, щоб виправдати себе, свій гріх. Як нам перед тими дітьми повинно бути соромно!

Задумаймося над цим і просімо Бога, щоб ми бичуванному, укоронованому тернем і падаючому під хрестом Ісусові, вміли, так як Симон Киринеянин, жертвувати свої невдачі та прикрощі, а особливо, як сказав ангел дітям: зносили з покорою все, що нам пошле Господь. Не богохульствуймо, не проклинаймо, але приймаймо їх з терпеливістю, а Бог буде нашою силою.

  1. П’яте об’явлення Божої Матері
  2. Фатімські діти
    1.  Історія життя Франциска
    2.  Історія життя Гіацинти
    3. Краса Найсвятішої Матері і краса Бога.
    4. Бачила жахливість пекла.
    5. Бачила долю Папи Римського.
    6. Бачила майбутню війну (II світову війну).

Четверте об’явлення Божої Матері відбулося 19, а не 13 серпня з приводу триденного арешту дітей, який мав би перешкодити в цьому явленні. Однак, в той день зібралося чимало людей, які так само бачили над малим дубом якусь хмару.

Це офіційне і урядове слухання та триденне тримання дітей поза їх домівкою, набрало великого розголосу по всьому краю, оскільки малі пастухи впиралися всіляким підступним вмовлянням, обіцянкам, погрозам, наполяганням родин. Трималися стійко того, що бачене ними є правдивим і зберегли таємниці дані Божою Матір’ю, незважаючи навіть на погрози смерті. В цій важкій по-людськи ситуації, діти зміцнилися у вірі та стали більш зрілими.

13 вересня, в день п’ятого об’явлення Божої Матері, в долині зібралася велика юрба від 20 до 30 тисяч. Генеральний вікарій єпископа описує це так: «Було то, в прямому значені цього слова, паломництво. Жодного разу в житті не брав я участі в такій маніфестації віри. Не почув я ані не побачив жодного прояву розпорошення, не грали інструменти, навіть гармошки, без яких не відбувалися жодні елементи сільських гулянок з нагоди відпустів. Не чути було ні жартів, ні сміху молоді. На місце ми прибули близько 10 години, а в долині Іріа вже було багато людей. Всі наближалися з пошаною до місця об’явлень. Чоловіки знімали головний убір, майже всі стояли на колінах та побожно молилися. Близько полудня нараховувалося близько 30 тисяч людей, незважаючи на час зібрання винограду. Діти дійшли до маленького дуба і Люція попросила всіх стати на коліна та почали молитися Розарій. На закінчення молитви діти побачили хмари, що наближалися. На моє здивування я побачив світлу кулю, котра зі сходу на захід рухалася повільною величчю. Світла Куля дійшла до дуба і зникла. Сонце трохи потемнішало, а гарна біла хмара оточила дерево та дітей. Все в долині набрало золотистого відтінку. Раптом з дерева почали падати ніби сніжинки ніби квіти. Перед тим, як доторкнутися землі, вони зникали, насичуючи простір на протязі всього часу об’явлення. Враження людей тяжко описати, натомість діти нікого не бачать, окрім Пані. Вона заохочує ще раз щоденно молитися Розарій та щоб обов’язково прийшли на це місце в жовтні (13), а тоді скаже їм Ким є, як називається і що хоче. І додала Мати Божа: «Господь Ісус не хоче, щоб ви носили покутний шнурок вночі, носіть тільки вдень, хоча ця ваша пожертва дуже тішить Його, бо є символом вашої великої любові». Потім Люція передала Пані прохання – ціле море людських проблем, які їй доручили. Божа Мати в той день відповіла: «Вилікую деяких, але не всіх, бо Ісус не довіряє їм».

Давайте запитаємо себе, чи Господь Ісус може нам довіряти? Ми Йому довіряємо, це очевидно, але чи Він може довіряти нам?

Потім Найсвятіша Мати говорила, що хоче, щоб на тому місці була збудована мала каплиця на Її честь і щоб почалися богослужіння до Її Непорочного Серця. На цьому об’явлення закінчилося; тривало близько 15 хвилин.

Генеральний вікарій єпископа це так описує: «Не можна забути того, що на протязі тих 15 хвилин діялося, але не легко це описати. Натовпи людей, що стають на коліна, їх побожність, заклики до Цариці Неба, а врешті велика урочиста мить, все це створило неповторну та зворушуючу сцену!».

8. Останнє об’явлення Божої Матері

Місяць перед останнім об’явленням для дітей був дуже тяжкий, адже чимало люди не вірили в істинність об’явлень. З’являлися сумніви і навіть дійшло до того, що мати Люції, котра дуже боялася брехні, завела доньку до настоятеля і вимагали від неї, щоб вона сказала, що це все неправда. Дитина відповідала: «Мамо, як я можу сказати, що це брехня, якщо тоді б це було брехнею?!". Так само говорили Франциск і Гіацинта. Але наполягання тривали, тим більше, що багато осіб були налаштовані песимістично. Це все було для дітей причиною страждань, а також рукоприкладства, яких не жаліли для них.

Більше того, з’явилася ще одна справа. Місце, де відбувалися об’явлення, належало родині Люції, а навколишні поля – їхнім сусідам. Велика маса людей підчас явлень стоптала все: луки та засіяні поля, так що до батьків Люції, Гіацинти та Франциска почали пред’являти претензії про відшкодування. До Люції її родина так сказала: «Іди, нехай тобі та Пані дасть поїсти, бо тут нічого не отримаєш». І так сталося, що до деяких домів почала заглядати біда, тому що вже не сподівалися врожаю того року. Батьки Люції були змушені продати своє стадо овець, а донька виконувала різні праці по дому.

Наступна справа – це чудо, яке в жовтні мала звершити Богородиця. Багато людей погрожували дітям смертю, якщо вони його не побачать. Деякі погрожували навіть батькам дітей.

Натовп легко з одного настрою переходить в інший. Саме в юрбі не раз часом з’являлися навіть злочинні рухи. Це набирало все більше і більше обертів до 13 жовтня. Були присутні також численні натовпи паломників. До цього доклали руки «злі язики» та преса, котра висміюючи об’явлення,розповсюдила звістку про них по всьому краю. Вже 12 жовтня, незважаючи на погану погоду, юрби людей дійшли до долини. Коли надійшла хвилина об’явлення, близько полудня в дощ з’явилася, як перед тим, хмара над малим дубом, гілки якого легко нагнулися. Власне того дня Божа Мати відповіла на запитання Люції: «Ким Вона є?» і «Чим може їй допомогти?». «Я – Цариця святого Розарію. Хочу, щоб Мені побудували тут каплицю і щоб люди перестали грішити. Війна скоро закінчиться».

(Це був 1917 рік. Хто тоді знав, що 16 квітня в Петербурзі зійшов з затаєного потягу Ленін і в жовтні почалася революція, яка перетасувала тогочасну світову політику? Хто припускав, що в тому році, 13 травня, консекрований на єпископа Еудженіо Пачеллі, стане колись тим Папою Пієм ХІІ, який буде не тільки очолювати Церкву в найжахливіші моменти війни, але також віддасть світ Непорочному Серцю Марії в 1942 році?).

І дійсно війна скоро закінчилася, але Найсвятіша Мати заповіла, що якщо світ не навернеться, вибухне наступна війна, жахлива, яка почнеться при наступному понтифікаті. І знаємо, що в 1939 році розпочалася II Світова війна.

Але повертаючись до головної події ще пригадаємо, що діти бачили також і св. Йосифа з Дитятком Ісус, потім бачили Божу Матір з гори Кармель та Господа Ісуса.

Коли Божа Мати мала відійти, Вона кинула своїми руками проміння і тут відбулося те славне чудо сонця, яке було видно за багато кілометрів. Після того, як Люція крикнула: «Дивіться на сонце!», - дощ перестав, а хмари почали розходитися, відкриваючи сонце у вигляді величезного диску срібного кольору, схожий на великий місяць. Сонце виблискувало, але не осліплювало. Це тривало близько однієї хвилини. Потім воно почало «танцювати». Сонце оберталося з великою швидкістю навколо себе, наче колесо. При цьому вогняна куля видавала жовті, сині, зелені та фіолетові жмути променів. Все було різнобарвним: скелі, дерева, хмари на небі, земля, обличчя та одежа людей. Лише на мить розпечена куля зупинилася, потім все почалося з ще більшою швидкістю та різнобарв'ям. Згодом, сонце ще раз зупинилося, але через мить вже втретє з ще більшою швидкістю та насиченими кольорами почало «танцювати». В кінці сонце почало швидко зближатися з землею, немов падаючи. З переляку люди почали кричати. За мить все скінчилося. Сонце відновило свій повсякденний колір і повернулося на своє звичне місце. «Танець сонця» тривав близько 10 хвилин. Після цього присутні зауважили, що у багатьох одежа висохла, хоча до цього вони були промоклими до нитки. Свідками явища стали люди, що перебували в радіусі 10км. Це явище було вражаючим і багато людей повірило.

Після тих об’явлень дещо змінилося духовне обличчя Португалії, завдяки тим трьом дітям пастушкам. Прийняли вони вказівки Пані і цій справі присвятили все своє життя. Ми теж маємо виражати думки та задуми Бога. І не треба говорити: «Що я можу великого вчинити?». Будь вірним Богу, а Господь Бог зуміє вчинити за твоєю допомогою справи, які перевищують твої очікування. Це є обов’язком кожного з нас. Нехай наша поведінка несе в собі риси надприродності, по-простому, по-людськи, але нехай це буде життя Божої дитини.

9. Фатімські діти

Наш Господь Ісус Христос сказав до своїх учнів: «Ви будете Моїми свідками по всій землі». Ці слова стосуються всіх християн, і Бог постійно вибирає свідків, які своїм життям, уподобанням у Божій правді, виконанням Божих заповідей, свідчать про надприродного Бога, про вічне життя. Виконуючи Божі накази, ми не раз повинні протистояти голосу світу, тіла, голосу диявола. В саме цій боротьбі у вірності Господу Христу, Його науці і є сенс цього свідоцтва.

В об’явленнях Божої Матері Святого Розарію в Фатімі Господь вибрав на своїх свідків трьох малих дітей. Можемо здивуватися, що Бог свої таємниці довірив дітям, тобто тим, які не мають голосу в суспільстві. Однак, Божественна логіка є дещо іншою від нашої людської. Він довіряє свої таємниці тим, хто в своїй простоті і відкритості старається жити з Ним в приязні і готовий виконати Його волю. Для Господа Бога немає значення ані вік, ані нація, ні суспільне положення.

Він вибрав троє дітей з Фатіми і бачимо, що не прогадав. В цих об’явленнях можемо помітити пошану під час виконання наказів, зберігання таємниць, доручених Найсвятішою Матір’ю, сумлінне виконання своїх обов’язків, дотримання Божих заповідей, серйозне відношення до страждань. Бачимо у них розуміння не тільки страждань, як відшкодування та очищення, але також розуміння апостольства.

Звичайно, це все діти розуміли по-своєму. Вони постійно старалися знаходити нагоду до все більшої жертовності, щоб втішити Господа Ісуса, щоб випросити навернення грішників, особливо після третього об’явлення, коли Божа Мати показала жахливість пекла, говорячи: «Моліться за бідних грішників, бо багато гине тому, що ніхто за них не молиться і не хоче за них жертвувати».

Також бачимо у цих дітях серйозне відношення до молитви. Навіть їх зовнішня поведінка: зібраність, вигляд повний поваги, не шукання вигідної позиції для тіла, свідчить про глибоку пошану до Бога. Найчастішою формою їх молитви було стояння на колінах, при цьому голова схилена аж до землі, так як їх навчив при першому об’явлені ангел, і так вони могли стояти годинами. Діти стають зрілими навіть в очах старших, їх оточує якась дивна атмосфера, відчувається в них Божу присутність. Так, вони стали свідками надприродного.

Іншуріч, яку можемо побачити, це те, що діти були вибрані Господом Богом як апостоли, і цим самим ще раз підкреслив біблійну правду: «Вибрав те, що слабке в очах світу, щоб принизити гордих». Він використав знаряддя, на яке людина ніколи б не звернула уваги – малих пастушків. Однак ці діти були родом з добрих католицьких родин, в яких перебувала молитовна атмосфера, де поважали Божі заповіді, в яких не було брехні, нечистоти, моральних зловживань. На такому здоровому ґрунті і виросли ці діти, а Господь Бог вибрав їх для реалізації своїх планів.

Після об’явлень вони зберегли велику простоту та скромність. Часто віддавали перевагу самотності, щоб уникнути допитливості цікавих людей. Це є дуже важливий знак. Діти не шукали якогось визнання, возвеличення, але у них було бажання зникнути. Люція зникла так, що вступила до Кармелю, а двох молодших Господь швидко забрав до себе.

13 травня 2000 року тогочасний Папа Йоан Павло ІІ, беатифікувавши у Фатімі Франциска і Гіацинту, розпочав нову епоху у Церкві. Під час цієї урочистості Понтифік сказав: «Церква прагне поставити на свічнику ці дві свічечки, які запалив сам Бог, щоб освітити часи, повні неспокою і темряви, щоб приклад життя цих дітей надихав повсякчас людей та освітлював їхні дороги».

10. Історія життя Франциска

Франциск Марто, коли розпочались об’явлення ангела, мав 8 років, а коли явилася їм Божа Мати – 9. Він дуже відрізнявся від своєї рідної сестри Гіацинти, не був схожий на неї ні рисами обличчя, ані побожністю.

Як і всі хлопці, Франциск лазив по деревах, любив грати на сопілці, співати, сприймав все по-дитячому. Люція в своїх споминах згадує його як сумирного і з м’яким характером.

Об’явлення ангела і Пресвятої Діви Марії дуже змінили життя цього хлопця, а особливо обітниця Богородиці, що забере його до Неба. Перед об’явленнями хлопець не дуже охоче молився на розарію, лише після першого об’явлення став ревним апостолом цієї молитви. Він часто повторював: «О улюблена Матінко Божа! Я буду молитися Розарій стільки, скільки захочеш». Та коли почув, що треба ще умертвлятися, став апостолом і цієї чесноти, і використовував для цього кожну нагоду.

Цей хлопець мав дар молитви. Коли батьки відправили дітей до школи, Франциск, який в цей час більше клопотався про Небо, сказав до сестер: «Мені не має сенсу вчитися читати – скоро я піду до Неба, краще молитися. Ви йдіть до школи, а потім, повертаючись, зайдіть за мною до храму». Він молився не тільки в храмі, а й тоді, коли пас вівці, часто шукав самотності, щоб роздумувати про Господа Ісуса. Мала дитина є здібною до глибокої контемпляції Бога, який може відкрити для її розуму великі речі.

В листопаді 1918 р. двоє дітей в родині Марто: Франциск і Гіацинта захворіли на грип, який тоді поширився по Європі, а потім на запалення легенів. Франциск тяжко переносив хворобу. Його тітка обіцяла, що якщо він одужає, то вона пожертвує Божій Матері стільки пшениці, скільки важить Франциск. На це він відповів: «Тьотю, сховай свою пшеницю, бо я вже не одужаю, я йду до Неба». Підчас хвороби він виглядав бадьорим і задоволеним, хоча це не означало, що хлопець не страждав. Коли Франциск вже не міг сам молитися Розарій, молився або з Гіацинтою, або з Люцією, а часом його мама закінчувала за нього частину Розарію.

3 квітня 1919 року, незадовго до смерті, приступив до Першого Причастя і тішився, що це є його найщасливіший день, а Гіацинті сказав: «Я – щасливий, бо прийняв Господа Ісуса.., я маю Його в серці». Франциск хотів хоча б сидячи причаститися, але вже не міг, оскільки був дуже ослабленим. Все це жертвував Господу Ісусу, з яким був вже найтісніше пов’язаний. Це відбувалося з небувалою простотою. 4 квітня син сказал матері: «Мамо, чи бачиш це прекрасне світло біля дверей?». Його погляд був в захваті, обличчя променіло. Трохи пізніше прошептав: «Вже не бачу», – і заснув, відійшов тихо.

Франциск мав майже 11 років, коли помер. Ми теж відійдемо. Але чи наша душа є такою ж з’єднаною з Богом, як душа цього хлопця?

11. Історія життя Гіацинти

Гіацинта була наймолодшою пастушкою, якій об’явилися ангел і Богородиця. На відміну від свого брата Франциска, вона була жвава, товариська, любила співати, танцювати і гратися. Незважаючи на її тяжкий характер і схильність до образ, дівчинка мала дуже добре серце, яке було заповнене прагненням прийняти Ісуса в Пресвятих Дарах.

Підчас об’явлень Гіацинта мала шість років та, незважаючи на свій молодий вік, дівчина разом з Люцією і Франциском старалася на рівні виконувати прохання Богородиці. Знаємо, що Гіацинті було об’явлено такі справи як:

Пізнання цих справ робило дитину більш дорослішою. Вона розуміла значення та наслідки гріха, а також міць молитви і страждань в справі спасіння.

До її духовного розвитку спричинилося запалення легенів, хвороба, яка прикувала її до ліжка. На цьому етапі її життя, вражає нас мудрість поглядів Гіацинти. Наприклад, говорила, що найбільше людей потрапляють в пекло за гріхи нечистоти. Цей гріх, як знаємо, може закрити людині Бога.

Інше ствердження, яке звучало незвичайно дозріло з її уст, стосувалося моди. Коли бачила не дуже відповідне вбрання, підчас свого перебування в лікарні, казала: «Якби ті люди знали чим є вічність...!». Коли людина піддається моді, навіть в найменших речах, то часто вона ставить на першому місці подобатися світу а не Богу, а передусім втрачає свою особистість і неповторність.

А яким було відношення цієї дитини до справи страждань?

Хвороба Гіацинти тривала майже два роки. На початку дівчинка перебувала вдома, де пережила втрату батька, котрий помер в 1919 році. Потім лікували її в лікарні, де почалося запалення легень, а з якої Гіацинту виписали в тяжкому стані. В цій хворобі вона використовувала кожну нагоду для пожертви за грішників. Наприклад, пила молоко, якого не могла терпіти, відмовлялася від фруктів, лежала не змінюючи позицію тіла, щоб таким чином єднатися з стражданнями Ісуса Христа і відшкодовувати гріхи людей.

Потім опинилася в притулку в районному місті, де про Гіацинту відповідно не дбали. В 1919 році один відомий окуліст прийшов в паломництві до Фатіми, де мав нагоду бачити Люцію та Гіацинту, яка вже повернулася до дому. Він побачив стан дитини, і розуміючи, що в таких умовах вона не вилікується, схиляє батьків до рішення віддали дитину до лікарні до Лісабону. БожаМати раніше попередила Гіацинту, коли запитала, чи хоче страждати за наверненнягрішників, кажучи: «Будеш страждати, потрапишдо однієї лікарні, потім до іншої, де будеш цілковито сама іпомреш самотня». Дівчинку це дуже вразило, та Божа Мати відразу втішила її: «Я буду з тобою». Саме там, в Лісабоні, відбулася тяжка операція: витягнули Гіацинті два ребра. Рана не заживала. Страждання були великими, тим більше, що операція відбувалася тільки з місцевим знеболенням. Тим часом Божа Мати приходила до неї і передавала їй тайні речі, а також підтримувала її.

Відвідувала доньку також і її мати. Після того відвідування Гіацинта сказала монахині, яка займалася нею в лікарні: «Мама не погоджується, щоб мої дві сестри вступили до ордену, хоча Божа Мати цього хоче, тому Діва Марія забере їх». І дійсно її слова невдовзі справдилися. Гіацинта заповіла годину своєї смерті, яку їй відкрила Божа Мати. Попросила про священика, посповідалася, однак Святого Причастя, на яке чекала, в той день їй не дали. Пожертвувала це за навернення грішників. Відійшла тихо 20 лютого 1920 року о 22:30. Так як їй Божа Мати і сказала, дівчинка померла самотньо, в чужій лікарні. Монахиня, яка опікувалася нею, одягла її в білу сукню з блакитним шарфом, так як дітей, що приступають до Першого Причастя.

В 1935 році відбулася ексгумація і з подивом зауважили, що тіло має дивний запах, незважаючи, що померла від заразної хвороби з великою раною. Тіло перевезли на її родинний парафіяльний цвинтар в Фатімі та поховали біля Франциска, де помістили також напис: «Тут спочивають Гіацинта та Франциск: діти, які бачили Божу Матір».

Через Гіацинту Бог дав ще одне ясно зрозуміти. Цю дитину навчали і виховували таємниці Розарію. Бог показав, що не є важливим те, що людина має і що зробила, але важливе те, ким вона є. Якщо людина є другом Ісуса, другом Всемогутнього Бога, то Він через неї почне діяти. Часом існує інше поняття «діяння»: діяти, діяти, і духовне діяння стає адміністрацією. А Богу адміністрацій не потрібно. Йому потрібна приязнь конкретної людини. І навіть, якщо людина неосвічена, проста, як та мала дитина Гіацинта, Бог завдяки їй вчинить великі речі.

12. Історія життя Люції

Люція дос Сантос була найстаршою візіонеркою, яка могла бачити, чути і розмовляти з Пресвятою Дівою Марією. Дівчина народилася у віруючій сім’ї, в якій завжди старалися керуватися духовними цінностями. В дитинстві дівчина була дуже жвавою і товариською, любила співати і танцювати. З огляду на її християнське приготування і знання катехізму Люція ще в шість років приступила до Першого Причастя. Цей день глибоко запав в серце дівчини і мав вплив на подальші її рішення та життя, адже після прийняття Причастя Люція попросила Бога бути святою.

В час об’явлень Богородиці дівчина мала 10 років, тому найбільша відповідальність за них спочивала на її дитячих плечах. Люція жила тим, що бачила і що їй було передане. Життя дівчинки було тяжким та великою підтримкою для неї були кузини Франциск і Гіацинта. Після їхньої смерті їй навіть не було з ким порозмовляти.

Між другим та третім об’явленнями Люція пережила тяжкі хвилини, коли її покликав настоятель зі своїми сумнівами щодо об’явлень, чи походять вони від Бога чи від диявола? Це так вразило Люцію, що на третє об’явлення, в липні, вона навіть не хотіла йти. Та ще й вночі їй приснився страшний диявол, який говорив: «Бачиш піддалася обманам і мені поклонялась, і тепер ти вже моя».

Дівчина також як Франциск та Гіацинта охоче шукала різні можливості для пожертв в намірах відшкодування за гріхи світу та за грішників. А оскільки її життя підчас та після об’явлень було назначене стражданнями, не зрозумінням від близьких, священиків та інших людей, цих можливостей було дуже багато.

В 1921 році єпископ Лісабону порадив Люції переїхати в Порто, щоб у сестер монахинь продовжити навчання. Доручив також їй, щоб ні з ким не розмовляла про об’явлення Божої Матері і не признавалася ким вона є, а монахиня Ордену святої Дороти, яка її прийняла, отримала наказ від єпископа, щоб Люція ще більше берегла таємниці, пов’язані з об’явленнями. Вона мала зникнути для світу. Тільки в 1939 році, коли склала обіти, сестри, які з нею перебували, довідалися, ким насправді є ця проста, звичайна і дуже слухняна сестра – це Люція, якій об’явилася Божа Мати. Старші сестри говорили про неї, що була незвичайною в своїй звичайності. Навіть будучи в монастирі, Люції й надалі являється Богородиця і пригадує їй про богослужіння перших субот місяця в намірі відшкодування за гріхи вчинені проти Її Непорочного Серця.

13 жовтня 1942 року Папа Римський Пій ХІІ оголосив славне послання, яке посвячувало світ Непорочному Серцю Марії. В 1947 році коронована фігура Божої Матері почала зі своєї прекрасної базиліки подорожувати по різних закутках світу.

В 1948 році сестра Люція, бажаючи цілковитої ізоляції від світу, переїхала в кляузуровий монастир сестер Кармеліток, де в 2005 році після хвороби, спокійно відійшла у вічність.

13. Засіб Матері Божої з Фатіми – щоденний Розарій

«Моліться щоденно Розарій, щоб випросити мир для світу і кінець війни», – таке прохання почули троє пастушків 13 травня 1917 року, коли їм з’явилася прекрасна Пані.

Кожна людина доброї волі може та повинна молитися щоденно Розарій. Можна молитися Розарій перед виставленими Пресвятими Дарами або без виставлення, в родині або індивідуально, прогулюючись або підчас подорожі. Молитва Розарію є доступною для кожної людини: багатої чи вбогої, освіченої чи простої. Ця молитва може бути духовною їжею на цілий день. Роздумуючи в кожній частині окремі тайни, зміцнюємо нашу віру, надію та любов.

«Хочу, щоб ви щоденно молилися Розарій», – як відлуння повторюється в кожному місяці об’явлень Пресвятої Діви Марії. Маємо щоденно молитися Розарій, адже молитва нам є потрібною і ми маємо обов’язок молитися. Якщо не можемо спастися завдяки праведному життю, то хоча б маємо каятися.

«Прагну, щоб ви щоденно молилися Розарій», – говорить Діва Марія 13 липня 1917 р., і тим самим наполягає на постійність у молитві. Не досить молитися час від часу. Маємо молитися завжди з вірою та довірою. Кожного дня ми помиляємося, тому щоденно маємо звертатися до Бога, щоб випросити Його прощення і віднайти Його допомогу.

«Хочу, щоб ви щоденно молилися Розарій», – повторює Богородиця 19 серпня того ж року, тому що розуміє нашу нестійкість в чиненні добра. Знаючи наші слабкості і горе, простягає нам свою материнську долоню, щоб підтримати, коли йдемо дорогою спасіння – дорогою молитви, яка веде на зустріч з Богом. Діва Марія у Фатімі навчила нас молитви, яка огортає всіх живих і померлих, і просила додавати її після кожного десятка:

«О Ісусе, прости нам гріхи наші, спаси нас від вогню пекельного, приведи на небо всі душі, а особливо ті, які найбільше потребують Твого милосердя».

«Моліться Розарій, щоб виблагати кінецьвійни». (13 вересня 1917 р.). Мати Божа, наполягаючи молитися Розарій, вказує, що існує велика потреба молитви про благодать миру для народів та націй, для родин, а передусім потреба молитви про спокій сумління та поєднання душ з Богом. Тільки Божественне світло, міць і благодать, котрі проникають наші серця та душі, можуть привести нас до щирого, взаємного розуміння, поваги, підтримки. Це є також єдиний спосіб, завдяки якому можна досягти справжній і тривалий мир між народами. Щоб так сталося, маємо і сьогодні молитися. Цього бажала теж Богородиця Діва, коли востаннє з’явилася в жовтні 1917 р.: «Хочу, щоб ви надалі молилися щоденно Розарій».

Найсвятіша Діва Марія просить, щоб ми молилися Розарій, адже це молитва, яка може щоденно зближувати нас з Богом, молитва скерована до Пресвятої Трійці, яка має не тільки Марійний вимір, але також біблійний і євхаристійний. Тому що молячись кожен десяток, говоримо «Слава Отцю і Сину і Святому Духу»; «Отче наш» – молитву повну довіри до Предвічного Отця, яку нас навчив сам Христос, а також «Радуйся Маріє», – молитву, яка прославляє не тільки Бога, але благає Його через заступництво Богородиці, Матері Церкви і Матері всіх людей. Зрештою Марія була першою Дарохранительницею, в якій Предвічний Отець сховав своє Слово; першою монстранцією та першим вівтарем, на якому наш Господь є виставлений, щоб ми Його з любов’ю прославляли.

Сьогодні, поєднані в глибокому прославленні і подиві по відношенню до Марії, ми дивимося на Неї, як на великий Божий знак, в котрому справи Божі і людські поєдналися воєдино.

14. Фатімський дух жертви

Тема жертви є однією з найтяжчих тем в християнстві, адже стосується вона проблему Хреста. Знайомий всім нам є звичай щось пожертвувати Богу: розарій, Євхаристію, якісь інші молитви. Якщо з цієї точки зору дивитися на прохання Діви Марії про жертви, то про ніщо особливе Вона не просить. Однак, слова Ангела, коли застав дітей, які гралися біля криниці: «Що ви робите? Моліться, багато моліться! (...) Перетворіть на жертву все, що можете, щоб відшкодувати гріхи, якими людство зневажає Бога. Приносьте їх як прохання заради навернення грішників», – надають глибше значення цьому заклику.

Також в об’явленнях Богородиці неодноразово в різних місяцях з’являється це прохання. І читаючи спомини сестри Люції можемо захоплюватися ревністю та творчістю дітей в його виконанні. Слово «жертва» для дитячого пізнання мабуть до кінця була не зрозуміла, але втілення в життя – свідчить про зрілу свідомість дорослої людини. Фатімські діти жертвували все, що могли: голод, бо їжу віддавали бідним, час на забаву, спрагу, біль голови, страждання спричинені рідними і носіння волосяного шнурка.

Задумаймося, якої жертви Бог хоче від нас сьогодні? Може тілесної, фізичної, брак хліба… а може жертву моральну, пов’язану з нашим життям? Може маємо Богу пожертвувати наше минуле зі всім стражданням, а може страх про наше майбутнє? Чи вміємо ми це пожертвувати Богу як відшкодування за гріхи?

Щоб добре зрозуміти фатімське послання, спробуймо побачити мотиви беатифікованих пастушків: Франциск – хотів втішити засмученого Господа Бога, Гіацинта – хотіла застерегти грішників перед пеклом. Тому і вірили, що молитва і жертва – це найкраща дорога в реалізації цілі.

Якщо придивимося сучасній людині, бачимо зовсім іншу поставу: звернення від жертви до щастя. Щастя і приємність стали синонімами, а жертва тут не вписується взагалі. Є різні приємності: пов’язані з їжею, питтям, цигарками, наркотиками, алкоголем, з модним одягом, гарним помешканням, подорожами. Одним словом приємності, які дозволяють нам зростати в очах світу. А чи ми зростаємо в Божих очах?

Зрозуміти значення «жертви» може нам допомогти тільки Той, який склав досконалу жертву зі свого життя – Агнець Божий. Якби зречення і жертва були б не потрібні, можливо і Ісус не мусив би вмирати на хресті. Але ж хрест є знаряддям спасіння і через наш щоденний хрест, який візьмемо зі смиренням і в фатімському дусі, можемо врятувати багато грішників та змінити обличчя цієї землі.

Нехай молитва, яку навчила дітей Богородиця у Фатімі: «Ісусе, я роблю це з любові до Тебе заради навернення грішників і відшкодування гріхів, вчинених проти Непорочного Серця Марії», будуть для нас силою на дорозі зречення і жертви.

15. Фатімська таємниця

«Фатіма, без перебільшення, є найбільшим пророцтвом з усіх сучасних об’явлень», – так виразилася Конгрегація у справах віровчення про події в Португалії на початку ХХ століття.

Пресвята Діва вибрала трьох пастушків, щоб врятувати цілий світ від воєн і наповнити його Божим миром. Просила тільки про одне – молитву Розарію, покуту та навернення. Ці прохання як приспів повторювалися кожного 13 дня протягом шести місяців і не тому, що діти про них забули, але тому, що вони дуже важливі, адже від них залежало майбутнє. Цю суть об’явлень діти могли переказати відразу, але були ще певні таємниці, про які вони мали мовчати, аж поки Бог не дозволить їх виявити.

Фатімська таємниця, саме таку назву вони отримали, складається з трьох відмінних частин. Запис пророчого об’явлення, подібний до біблійних пророцтв, які не описують майбутніх подій, однак ясно вказують на факти віддалені один від одного часом[2]. Перші дві частини були відкриті в 1941 році сестрою Люцією дос Сантос, так як Франциск і Гіацинта Марто померли невдовзі після об’явлень.

Першою таємницею було видіння пекла, яке відкрилося дітям і дуже налякало їх. Вони побачили страждання нерозкаяних грішників, позбавлених Божої благодаті. Друга таємниця передрікала швидке закінчення Першої світової війни, що якраз тривала, та загрозу початку Другої світової війни. Діва Марія говорила також і про загрозу комунізму, про голод, численні смерті, переслідування Церкви, знищення цілих націй і особливу роль Росії в історії людства на межі тисячоліть. Пресвята Богородиця закликала до вшанування Її Непорочного Серця. Особливо ж Вона наголосила на необхідності посвятити Росію Її Непорочному Серцю та завжди молитися за навернення цієї країни. Уперше акт посвяти Росії та цілого світу Непорочному Серцю Діви Марії здійснив Папа Римський Пій ХІІ 1942 року. У 1984 році Святіший Отець Йоан Павло ІІ відновив цей акт перед статуєю Фатімської Богородиці на площі Святого Петра в Римі. Утретє акт посвяти світу Непорочному Серцю Марії здійснив Папа Римський Франциск 13 жовтня 2013 року.

Третя таємниця стосувалася передусім боротьби атеїстичної системи проти Церкви і християн та описує безмірне страждання свідків віри у другому тисячолітті[3]. «Святіший Отець, перш ніж дістатися на вершину гори, де стояв великий хрест з неотесаних балок.., ішов невпевненим кроком, змучений болем і стражданнями і молився за душі померлих людей, котрі лежали на його дорозі. Дійшовши до вершини гори, Святіший Отець став навколішки біля підніжжя хреста. Тут його вбили солдати… За ним у той самий спосіб один за одним загинули інші єпископи, священики, ченці і черниці та багато світських людей, чоловіків і жінок, які належали до різних верств і займали різне положення у суспільстві[4]». Безсумнівно, переслідування християн у ХХ ст. та замах на життя Папи Римського Йоана Павла ІІ було змістом третьої частини Фатімської таємниці.

Незважаючи на сумний зміст цих трьох частин, а особливо третьої, як зауважив кардинал Йозеф Ратцінґер: «… вони завершуються образом повним надії: ні одне страждання не є марним, і саме та Церква, яка страждає, Церква мучеників, є дороговказом для людини, яка шукає Бога[5]».

Оскільки Фатімська таємниця не описує конкретних подій, то ми не можемо сказати, що вона вже відійшла в минуле. Вона стосується кожного з нас і заохочує до молитви, яка дана нам як дорога до «спасіння душ», а водночас закликом до покаяння і навернення.

16. Непорочне Серце Марії, будь нашим порятунком!

13 червня 1917 р. підчас третього об’явлення Пресвята Діва Марія показала дітям своє Непорочне Серце, оточене терновим вінком, тобто зранене людськими гріхами. Крім цього теж переказала волю свого Сина, так звертаючись до Люції: «Ісус хоче, щоб за Твоєю допомогою люди пізнали і полюбили мене. Він хоче встановити на землі богослужіння на честь мого Непорочного Серця».

Ці слова Діва Марія повторила і в наступному об’явленні. Коли Вона показала дітям пекло, сказала: «Ви бачили пекло, куди потрапляють душі бідних грішників. Щоб їх урятувати, Господь хоче встановити у світі богослужіння на честь Мого Непорочного Серця.(…) Я прийду і вимагатиму присвячення Росії моєму Непорочному Серцю, а також проситиму про відшкодувальне Причастя у перші суботи місяця. Якщо люди послухають Мене, Росія навернеться і настане мир. Якщо ж ні, вона розповсюдить своє псевдовчення по всьому світі, викличе війни і переслідування Церкви. Добрих людей будуть мучити, Святіший Отець дуже страждатиме, загине багато народів, але врешті-решт моє Серце затріумфує».

Видіння зраненого тернем Серця повторилося в 1925 р. Цього разу до Люції звернулося Дитятко Ісус, якого тримала на руках Богородиця: «Співчувай Серцю своєї Пресвятої Матері. Це Серце оточене терновими колючками, якими невдячні люди постійно ранять його. Немає нікого, хто б відшкодував цей біль». Потім Діва Марія сказала, що прийде на допомогу в годину смерті тим, хто без перерви протягом п’яти перших субот місяця відправить богослужіння до Її Серця. Що треба зробити? На чому полягає це воно? Потрібно виконати такі умови:

  • Сповідь у першу суботу місяця;
  • Святе Причастя у першу суботу місяця;
  • Одна частина Розарію у першу суботу місяця;
  • 15 хв. роздумів над таємницями Розарію (може  

           бути одна, а може бути кілька)

І все це має бути вчинене у намірі відшкодування за гріхи проти Непорочного Серця.

Чому саме п’ять субот місяця? Відповідь на це запитання знаходимо в об’явленнях з 1930 року: «Дочко моя, все дуже просто. Існує п’ять типів образ і блюзнірств, спрямованих проти Непорочного Серця Марії:

  1. Блюзнірство щодо Непорочного Зачаття;
  2. Блюзнірство щодо дівоцтва Пресвятої Богородиці;
  3. Блюзнірство щодо Божественного Материнства, коли Марію визнають лише як Матір Ісуса-людини;
  4. Блюзнірство тих, котрі відкрито намагаються прищепити дітям байдужість, погорду і навіть ненависть до Непорочної Матері;
  5. Блюзнірство тих, хто зловживає Її святими зображеннями.
  6. Об’явлення ангела
  7. Перше об’явлення Матері Божої в Фатімі
  8. Друге об’явлення Божої Матері
  9. Третє об’явлення Матері Божої
  10. Четверте об’явлення - зміст терпіння
  11. Переслідування дітей владою
  12. П’яте об’явлення Божої Матері
  13. Останнє об’явлення Божої Матері
  14. Фатімські діти
    1. Історія життя Франциска
    2. Історія життя Гіацинти
    3. Історія життя Люції
    4. Засіб Матері Божої з Фатіми - щоденний Розарій
    5. Фатімський дух «жертви»
    6. Фатімська таємниця
    7. Непорочне Серце Марії, будь нашим рятунком!
    8. Година молитви та роздумів над нашим життям
    9. Фатіма – місце об’явлень
    10. Фатімська Діва на українській землі
    11. Фатімський Санктуарій в Одесі
      1. Марія - наша сила і міць
      2. Розарій - молитва дитини Діви Марії
      3. Наша марійна побожність
      4. Серце Марії
      5. «Жила просто, звичайно, як ми»
      6. Провідниця духовного життя
      7. Через Марію до Ісуса
      8. Цариця наша, ми довіряємо Тобі!
      9. Марія - наша вихователька
      10. Зустріч з Матір’ю
      11. Непорочне Серце Марії, молись за нас!
      12. Сповідь у першу суботу місяця.
      13. Святе Причастя у першу суботу місяця.
      14. Одна частина Розарію у першу суботу місяця.
      15. 15 хв. роздумів над таємницями Розарію.

Богослужіння до Непорочного Серця Марії відповідає потребам нашого часу. В сьогоднішньому світі люди відчувають потребу віднайти дорогу, яка веде до Ісуса. Марія виходить нам на зустріч, щоб нас рятувати, і як добрий засіб, дає нам своє Непорочне Серце, щоб було для нас охороною і дорогою, котра веде до Бога та підтримає в годину смерті.

Богослужіння Перших субот місяця й надалі залишаються викликом для всіх людей і для кожного з нас. Сам Бог вказує на Серце Тієї, котра є Посередником всіляких благодатей, тобто є для нас джерелом усякої допомоги в піднятті людини до гідного життя Божої дитини, в повернені нашим розбитим серцям спокою, якого світ дати не може. Тому з довірою закликаймо: «Непорочне Серце Марії – будь нашим порятунком!».

17. Година молитви та роздумів над нашим життям

«В побожному роздумуванні над таємницями Розарію той, хто молиться, може черпати з них норми для свого життя», – так про цю молитву висловився Папа Павло VI. Іншими словами можна сказати, що Пресвята Діва, закликаючи нас у Фатімі до молитви Розарію, тим самим дає нам вказівки для нашого життя. Які ж послання пливуть для нас з об’явлень в Кова-да-Іріа від Фатімської Пані?

Фатімське богослужіння, яке щомісяця відправляємо, є годиною молитви, годиною роздумів над нашим життям та життям наших братів і сестер, над нашим життям з Богом. Господь нічого так не прагне, як бути в нашому житті реальністю, не іконою на стіні чи образком в гаманці, але Особою, яка нас любить і про нас дбає.

З любові до нас Ісус Христос принизив самого себе, не тільки до рівня стайні, до рівня хресної дороги, але й до рівня Євхаристії. Кожного дня Він стає перед нами як Божий жебрак і просить для себе місце в нашому житті. Св. Августин говорив: «У кого Бог на першому місці, у того все на своєму місці». Лише тоді, коли Господь займе своє місце в нашому житті, Він займе його і в нашій родині і в наших відносинах з іншими людьми. Лише тоді ми зможемо їх рятувати, допомагати їм і передати велику правду Євангелія, так як це робила Божа Мати.

Ми, люди, починаємо розуміти Божу істину і ті правди, які стосуються нас самих, тільки тоді, коли ми з Богом. «У Твоєму світлі ми побачимо світло», – написав автор Псальма 36, і це залишається вірним по всі часи. Це також досвідчила Пресвята Діва, коли не розуміючи слів, ситуацій, розважала їх, як пише Євангеліє, у своєму серці.

Стільки разів ставала Марія, здивована тим, що відбувається навколо Ісуса Христа в Його земному житті. Вона була здивована, коли Він був дитиною, яка лежала в яслах, в приміщенні для худоби і там поклонилися Йому пастухи, послані Богом за посередництвом Ангелів; а потім три царі прийшли з далеких країн, а привела їх чудова зірка.

Марія враз з Йосифом були здивовані словами літнього Симеона у храмі. Вона також була здивована і не зрозуміла Сина, коли у віці дванадцяти років, Він залишився у храмі, і після декількох днів пошуків Вона знайшла Його серед вчителів. Вона була здивована, тому що багато чого не розуміла.

Пресвята Діва у Божому світлі побачила сенс свого життя з усіма її радощами, таємницями і стражданнями: хто Вона для Бога і для людей. Наскільки важливим було те, що Вона віддала себе в розпорядження Бога, з душою й тілом, щоб бути Його слугинею. Як дуже важливою була Її тривка віра, аж по Голгофу. Вона зрозуміла також, що Її роль ще не закінчена. Вона є Матір’ю і Царицею неба і землі.

Під час об’явлень дітям у Фатімі Діва Марія просила щоденно молитися розарій, роздумуючи при цьому над таємницями народження, життя, смерті та Воскресіння Ісуса Христа та Її власного життя. Молитву Розарію, про яку просила Пресвята Богородиця, називають «маленьким Євангелієм від Марії», оскільки в цій молитві ми можемо споглядати нашого Господа Ісуса Христа очима і серцем Його Найсвятішої Матері.

Нехай роздуми над чеснотами і життям Марії допоможуть нам у роздумах над власним життям. Нехай підштовхнуть до щирої задуми над фундаментальними справами нашої віри. Чи наше життя, наша відповідь віри є подібною до життя і віри Марії? Чи йдемо з Нею до Христа? Непорочне Серце Марії, у якому спасіння для світу, нехай заступається за нами у Божого Милосердя Христа.

18. Фатіма – місце об’явлення

На північ від Лісабону, серед узгір’я, порослого пахучими живицею деревами та оливковими гаями, знаходиться санктуарій Фатімської Божої Матері, історія якого почалася 13 травня 1917 року. Від 13 травня до 13 жовтня того року, над маленьким дубом показалася Божа Мати Гіацинті, Люції та Франциску – дітям, які пасли овець в долині Кова-да-Іріа. В розмові з дітьми Божа Мати назвала себе Царицею Святого Розарія. В об’явленнях передала вірним засоби рятування світу: навернення до Бога, молитва за грішників (особливо Розарій), покаяння за власні гріхи та гріхи інших людей. Підтвердженням об’явлень було «чудо сонця», яке в останній їх день зробила Божа Мати, а чого свідком була близько 70-тисячна юрба людей.

Правдивість явлень посвідчує церковна влада. І тому на місці подій побудували каплицю, а пізніше велику базиліку, в якій знаходяться 15 вівтарів відповідно до 15 таємниць Розарію. (Додаткових 5 таємниць світла були додані Йоаном Павлом ІІ 16 жовтня 2002 р.). Святиню оздоблює прекрасна башта, на якій висять 54 дзвони. Два портика з колонами обіймають неначе плечима площу біля храму, на якій може поміститися мільйон паломників. В центрі на колоні знаходиться фігура Божої Матері з короною на голові і з розарієм в руці.

До Фатіми подорожував папа Павло VI(13 травня 1967 року) і Йоан Павло II(13 травня 1982 року) в річницю замаху на його життя. «Прибуваю сьогодні сюди – говорив Йоан Павло II– бо саме в цей день минулого року на площі св. Петра в Римі відбувся замах на життя Папи, що таємничим чином співпало з датою об’явлення в Фатімі, яке відбулося 13.05.1917 року. Приходжу, щоб на цьому місці, яке було вибране Божою Матір’ю, дякувати Божому Провидінню».

В 10 річницю беатифікації Франциска та Гіацинти, Фатіму відвідав папа Бенедикт XVI (2010 р.), а з нагоди сотої річниці Фатімських об’явлень – папа Франциск. В Ювілейному році, який розпочався в листопаді 2016 р. та завершиться 26 листопада 2017 р., можна отримати повний відпуст за відвідини Фатімського Санктуарія та виконання кількох умов.

Фатіма – це «Земля Марії», це місце, де Непорочна, як 100 років тому, й надалі промовляє до людей, які прибувають сюди в духу віри, які моляться і готові відкритися на те, що їм буде передане. Фатіма має спеціальну харизму – є вказаною Марією дорогою, дорогою, яка веде людський рід до спасіння. Є місцем діянь Святого Духа, місцем зміцнення віри та місцем втіхи. Є місцем численних навернень, любові, спільних молитов і культу Марії.

Марія зійшла з неба і з’явилася в Фатімі, в цьому блаженному місці, щоб в сучасному світі, наповненому невірою та ненавистю, укорінити нову віру і тривалий мир!

Ціллю Фатіми не є зародження страху і погроз, бо Діва Марія є Матір’ю повною любові і як кожна мати, коли бачить, що її мала дитина починає ходити, схиляється та бере її за руку. Засоби Богородиці – це надія та любов.

З недовірою та погрозою прийняв увесь світ звістку про замах на життя Йоана Павла II, що відбувся 13 травня 1981 р. на площі св. Петра. Папа був тяжко поранений, та в цьому важкому стані, на пів притомний, по дорозі до клініки тихо шептав: «Божа Мати, моя мати». Святіший Отець в розмові з Алі Агчою, який стріляв до нього, під час візиту у в’язниці, почув такі слова: «Як так сталося, що Ви залишилися живі? Я добре цілився, знаю, що постріл був смертельний, але чому не вбив? Чому? Що це таке, що всі повторюють: «Фатіма»?». Папа зрозумів одне: материнська турбота та опіка Богородиці є міцнішою від смертоносної кулі.

27 березня 1984 року Святіший Отець прийняв у себе єпископа Лейрії та Фатіми, а підчас прощання вручив єпископу Фатіми шкатулку і сказав: «Це куля, вийнята з мого тіла 13 травня 1981 року. Друга загубилася десь на площі св. Петра. Вона мені не належить, але Тій, яка піклувалася мною та зберегла мене. Нехай отець завезе її до Фатіми і покладе в санктуарії на знак моєї вдячності Найсвятішій Діви і як свідоцтво великих Божих справ». За ініціативою єпископа цю кулю прикріпили до корони на статуї Фатімської Божої Матері.

Найулюбленіші, просімо, щоб Найсвятіша Мати  Пані з Фатіми – допомогла нам змінити наше життя, наші думки і наші серця.

19. Фатімська Діва на довбиській землі

Об’явлення Пресвятої Діви Марії в Фатімі не обмежилося лише границями Португалії. Оскільки його послання стосувалося Сходу і навернення Росії, то його повинні були почути і на цих землях.

У 80-ті роки ХХ століття прийшов час релігійної віднови на території бувшого Радянського Союзу і можна було реєструвати релігійні громади. Використали цю нагоду також мешканці селища Довбиш, на Житомирщині, тому у 1989 р., після тривалої перерви, почала функціонувати релігійна спільнота. Парафія прийняла за покровительку св. Анну, тому що каплиця, яка була до війни, знаходилася під її опікою. Коли в 1990 р. паллотини розпочали свою постійну працю в Довбиші, о. Олександр Мілевський SAC, перший настоятель парафії, був впевнений, що покровителькою парафії має бути Фатімська Божа Матір. Проте було важко переконати до цього людей, тому що про події у Фатімі тоді ще нічого не знали.

Незважаючи на це, отець настоятель зайнявся перевезенням Фатімської фігури в Україну та заодно почав підготовляти людей, щоб в майбутньому віддати цілу парафію Богородиці з Фатіми. В такий спосіб з 13 жовтня 1990 р. фігура Пресвятої Діви Марії з Фатіми оселилася в селищі Довбиш в малій дерев’яній каплиці.

Фатімський культ почав швидко розвиватися, через те що відтоді багато парафіян та паломників з інших парафій щороку в травні та жовтні брали участь в парафіяльному святі. Тогочасний Єпископ Ординарій Київсько-Житомирської Дієцезії Ян Пурвінський, підчас освячення і вмурування каменя в фундамент нового храму, виразив прагнення, щоб тут був Санктуарій Фатімської Божої Матері.

Підвищення храму до рівня санктуарія має велике значення. 25 грудня 2000 року був виданий декрет, яким Єпископ Ординарій надав святині статус дієцезіального санктуарію.

Санктуарій – це свята земля, особливе місце Божої благодаті, місце паломництв і культу, місце, де кожен може відчути себе як в дому, адже ж тут, в Довбиші царює Марія – Божа Мати, а також Мати кожного з нас. Саме тут Вона вже понад 25 років збирає вірних з дієцезії, а також всієї України, щоб влити в їхні серця мир і надію, що Її Непорочне Серце переможе.

20. Фатімський Санктуарій в Одесі

В травні 2002 року Папа Римський Йоан Павло ІІ встановив на території України дві нові дієцезії, однією з них була Одесько-Сімферопольська. Її пастир – Єпископ-Ординарій Броніслав Бернацький, який за часів комуністичного режиму мужньо відстоював віру і зміцнював надію в серцях багатьох вірних, дивлячись на поширення Євангелія на українських землях, вбачав у цьому всьому звершення перемоги Непорочного Серця Діви Марії.

Отже, спізнавши душпастирські потреби нової дієцезії, єпископ вирішив створити нову парафію в Одесі, яка в майбутньому стала б місцем поклоніння Фатімській Божій Матері. Також пастир дієцезії прагнув поширювати в ній Фатімський культ. Здійснити цей задум допомогли паллотини.

Подолавши численні перепони, отці зуміли придбати в Одесі землю, де постала нова парафія під покровом Фатімської Божої Матері. Перед відкриттям цієї парафії було з Фатіми (Португалія) привезено фігуру Богородиці, спершу до Польщі, де відбулася перегринації кількома дієцезіями. Урочисте передання фігури Божої Матері до Одеси було в 2011р., відтоді Богородиця «оселилася» в тимчасовій каплиці.

Оскільки санктуарій тільки мав будуватися, постала думка, щоб спочатку Божа Матір у Фатімській фігурі відвідала усі парафії дієцезії. Так розпочалася перша перегринація Богородиці з Фатіми українськими землями.

Із кафедральної парафії Одеси Матір Божа вирушила на Крим. Сьогодні бачимо в цьому Боже Провидіння, адже з 2014 року ця територія підлягає владі Росії, яка б напевно не дозволила на паломництво по окупованій території.

Урочистість посвячення нової каплиці в 2008р. Єпископом Оридинарієм Одесько–Сімферопольської дієцезії, Броніславом Бернацьким, стала явним знаком особливої турботи Фатімської Божої Матері про те, щоб в майбутньому під ЇЇ покровом був збудований в Одесі Санктуарій.

Присутність Богородиці на українській землі, давній території Радянського Союзу, який будував своє майбутнє без Бога, є знаком початку перемоги Її Непорочного Серця над всіляким злом.

21. Марія – наша сила і мщь

Пресвята Діва Марія, з’являючись дітям, заохочує їх до молитви. Вона просить про молитву Розарію, завдяки якому буде вимолений порятунок для світу, а також мир для Португалії. Молитва пастушків з Фатіми – Люції, Франциска та Гіацинти, були вислухані, вона цілковито змінила важку ситуацію їхньої батьківщини. Також і в сучасному світі тривала і гаряча молитва може змінити те, що зле, недобре і те, що є кривдою для ближнього і для нас самих. Тому Папи Римські так голосно закликають до щоденної молитви на розарії і самі дають цього приклад. Святий Йоан Павло ІІ говорив: «Розарій – це моя улюблена молитва. Це прекрасна у своїй простоті і глибині молитва».

Одного разу Ісус Христос вигнав злого духа, якого не могли вигнати апостоли. Тоді вони запитали Ісуса Христа, чому вони не змогли цього зробити? Ісус відповів, що цей вид може бути вигнаний тільки через піст і молитву!

Молитва – це той фактор, який пов’язує нас з найпотужнішою Божою Всемогутністю і здійснює те, чого наші людські сили не могли б виконати в жоден спосіб.

Молитвою, найдорожчі, ми торкаємося Бога, торкаємося надприродності, торкаємося іншого світу: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не приходило – те приготував Бог тим, які люблять Його!» (1 Кор 2, 9).

Молитва – це вознесіння душі до Бога! Молитва – це єдність з Богом! Молитва – це зв’язок з найпотужнішою Божою силою, і тому вона дає стільки подиву і сили!

Святий Ігнатій Лойола любив говорити, виходячи на плоский дах і вдивляючись вночі в зоряне небо: «Якою бридкою стає для мене земля, коли я дивлюся на це встелене зірками небо». Яким бридким стає для людини все це, що тимчасове, земне, якщо вона вміє дивитися у вічність, в безмежність.

Святий же Павло говорить: «Адже наше тимчасове легке терпіння готує нам понад міру вічну славу, оскільки ми не дивимося на видиме, а на те, що невидиме, бо видиме – тимчасове, а невидиме – вічне.» (2Кор 4,17-18). Свята Тереза Велика говорила: «Такі світи бачу там, перед собою, що цей день стає мені гробовою жалобою!».

Малі діти, які бачили Божу Матір в Фатімі, ходили потім, як зачаровані, прагнули ще раз повернутися на це місце. В день об’явлення ніщо не могло втримати їх від походу в долину, де Пресвята Діва Марія з’явилася їм на малому дубові.

Люди, які оточували дітей, які стояли на колінах, не бачили Пресвятої Діви Марії, не чули її голосу, дивилися тільки на ці дитячі обличчя і говорили, що це було чимосьтаким захоплюючим, що це були абсолютно інші обличчя! Ніби в них небо відбивалося! Отож, не дивує той факт, що історик, біограф, який писав про св. Домініка, записав, що він вмів говорити тільки про Бога, а інших тем не порушав. Якщо ж він пізнавав святі секрети, приймав участь в містеріях, то земні справи його не цікавили. Св. Домінік казав: «Що ви будете говорити мені про красу цього світу, треба побачити той». І тому він займався лише Божими справами!

Не знаємо, що бачив отець Максиміліан Кольбе. Він так любив Пресвяту Діву Марію! Він жив Нею, постійно з Нею розмовляв. Його життя було неустанною молитвою. Свідки описують, що в концтаборі його примушували носити трупи. Ті, які з ним працювали, чули, як о. Максиміліан постійно відмовляв: «Радуйся, Маріє» і «Під Твій захист...». Він постійно розмовляв з Богом і Пресвятою Дівою Марією. Постійно усміхався. І це є, найдорожчі, таємниця людей, які моляться!

Окрім того подиву, котрого не можна людською мовою висловити, окрім втіхи, котру може дати тільки Той, котрий є Отцем всілякої втіхи, є ще інша таємниця молитви – це сила.

До Ісуса Христа, який був зайнятий навчанням, наблизилася жінка, яка протягом довгих років страждала на кровотечу і мріяла про те, щоб торкнутися до Ісуса. Думала: «Коли б я хоч раз торкнулася краю Його шати, то була б здоровою». Тремтячи зі страху, вона торкнулася Христа. Як описує Євангеліє – Жінка одужала! Ісус Христос повернувся і запитав: «Доторкнувся до Мене хтось, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене» (Лк 8,46). Вражена жінка стала навколішки, і тоді Ісус сказав до неї: «Дочко, віра твоя спасла тебе. Іди в мирі» (Лк 8,48).

Нехай же Богородиця, Пані ласкава і вірна, завжди буде з нами на дорогах нашого земного життя.

22. Розарій – молитва дитини Діви Марії

Коли беремо участь у Євхаристійній Жертві, наші очі звертаються на вівтар, на котрому Ісус Христос складає самого себе в жертву за нас Богу Отцю. На кожному вівтарі близько нього знаходиться хрест – знак цієї любові, котру пожертвував нам наш Спаситель. Це власне з висоти цього хреста Він волав до свого Отця: «Прости їм, бо не знають, що роблять...» Прости їм, бо забувають про своє призначення, про те, що вони являються Моїми дітьми, відкуплені мукою і смертю на хресті.

Ці слова Ісуса пригадує нам в наші часи Марія, Його Мати. Предивними є об’явлення Матері Божої в Лурд, Ля Салет, у Фатімі чи Сиракузах. Предивними, бо за кожним разом Божа Матір плаче і кожного разу вкладає в наші долоні розарій, ніби прагнучи сказати: «Тільки в цій молитві, в цих зернятках розарію є для нас зцілення». Фатімське богослужіння, яке винагороджує за гріхи світу, про котре так міцно просила Марія в Фатімі, є молитвою про Боже милосердя, про Боже прощення і Божу ласкавість для нас і для тих, котрі постійно гордують Божою благодаттю. Людина, у якої немає для Бога місця в серці, є непередбаченою. Людина без Бога в серці здатна на найбільший злочин, здатна вбити іншу людину, вбити свого брата, а матір здатна вбити свою дитину. Хто не рахується з Богом, напевно не буде рахуватися з людиною, а результати такої поведінки допроваджують до найбільших надуживань і злочинів.

Це у Фатімі Божа Мати заповідала атеїзм і страшні його результати. Марія запрошує нас, щоб ми молилися і жертвували себе за тих, котрі не вірять, і як єдину та найкращу зброю Вона подала нам розарій.

Розарій не може бути тільки оздобою на нашій шиї, руці, в транспортних засобах. Не можемо також хапатися за розарій тоді, коли нас може зустріти якесь нещастя. Розарій повинен бути вплетеним в наше щоденне життя.

Марія, об’являючись з розарієм в долоні, прагне, щоб ми невпинно на ньому молилися. Якщо Марія просить, і навіть вимагає цього від нас, то Вона хоче показати нам, як багато залежить від цієї молитви, яке велике значення має вона для нашого спасіння. Це не означає, що повинні щоденно присвятити, скажімо, пів години, щоб якнайшвидше відмовити «Радуйся, Маріє» і сказати: «Моє послання закінчене». Ні! Суттю цієї молитви є зовсім щось інше. Молитися розарій – це означає наблизити нас до таємниць життя Ісуса Христа, таємниць Відкуплення, таємниці Марії. Тут необхідна зовсім інша поведінка. Якщо ми прагнемо поглибити нашу молитву, ми повинні прийняти Слово Боже до наших сердець, так, щоб в них росла готовність до щоденного пошуку Божої волі і вчинків згідно з нею. Така молитва буде для нас імпульсом і буде схиляти нас до щоденної молитви і готовності чинити так само, як Марія – присвячувати час тим, котрі нас потребують, бути передбачливими, допомагати і приносити радість. Якщо ми будемо так діяти щоденно протягом 5-10 хвилин, то ми будемо готові на заклик Богородиці.

Розарій зі своїми таємницями стане нашим життям. Пресвята Діва Марія вимагає від нас цієї молитви не тому, що прагне забрати у нас час, але тому, що хоче довести нас до Ісуса. Цей заклик Марії є одночасно і закликом до читання і розважанням Святого Письма, адже ж Розарій є молитвою медитаційною, молитвою біблійною. Не можна у властивий спосіб задуматися над таємницями Розарію, якщо ми не знаємо Божого Слова.

Багато людей говорить: «Звідки я маю взяти час, щоб молитися весь Розарій, або розважати у молитві його таємниці?» Брак часу на молитву є знаком того, що не цінується молитва. Якщо хтось, наприклад, палить, якось знаходить час на випалення 20 і більше цигарок щоденно. Не кажімо, що не маємо часу на молитву. Вже більш ввічливо було б сказати: «Не ціную вартості молитви». Запрошення Марії до молитви є запрошенням, котре принесло б нам розв’язання наших щоденних труднощів і життєвих проблем, принесло б нашим родинам мир.

Загублена сучасна людина відчуває потребу віднайти дорогу до щастя, а нею є тільки Воскреслий Ісус Христос. Марія виходить нам навпроти, щоб нас всіх врятувати. Вона є дороговказом, котрий вказує цю єдину правдиву дорогу і як плідний засіб подає нам Розарій – сильну зброю в боротьбі з нашим віковічним ворогом – дияволом. Марія приходить сьогодні до тебе і подає розарій, чи приймеш ти Її запрошення? А може дозволиш, щоб Вона далі плакала над тобою і світом, котрий відкинув Бога Любові?

23. Наша марійна побожність

У багатьох віруючих людей напевно з’являється запитання: «Чи це не перебільшення з цією марійною побожністю? Чи раптом не стане вона нам на дорозі правдивої віри в Ісуса – Божого Сина і Спасителя? Чи Марія не затемнює нам Його образу? Чи дійсно аж так дуже є Вона нам потрібною у нашій вірі для нашого спасіння?». З усією певністю і непохитною вірою можемо сказати, що так. Матір Божа обов’язково є нам потрібною, бо є єдиним дороговказом у сьогоднішньому світі, що загубив дорогу до Бога, бо є для людства прикладом живої віри, непохитної надії і досконалої любові Бога. Правдива марійна побожність не являється перешкодою до Остаточної Мети, а наближає Його до нас.

Вшановувати Марію – це наслідувати Її життя, а воно є віддзеркаленням життя самого Ісуса. Згідно з вченням II Ватиканського Собору: «Діва Марія підчас Благовіщеня почала і в серці і в тілі Слово Боже і дала світові Життя» (КЦ 53). Тому її Серце заслуговує на особливу честь, бо ж після Ісусового Серця воно є найдосконалішим, є символом любові, якою палала Марія до Бога і людей. Сам Ісус, перебуваючи в Її лоні, наповнив Її Серце вогнем своєї любові. Таким є Серце Матері, найближче для нас після Бога, співчутливе, чуйне і ніжне. Під символом Серця Марії ми вшановуємо і прославляємо всі досконалості Богородиці, котрі Вона отримала від Творця тільки з одного приводу – Божого Материнства. Серце Діви з Назарету замикає в собі усе пребагате Її внутрішнє життя. На її Серці ми маємо викарбуваний живий візерунок Ісуса і тому ми шануємо це Серце, як найбільш подібне до Ісусового. Отже, Серце Марії є найкоротшою і найдосконалішою дорогою до Серця Ісуса, є коротким відтворенням всієї християнської святості. Богослужіння на честь Серця Марії стало могутнім у світі завдяки об’явленню Марії в малому селищі Фатіма в Португалії.

13 червня 1917 року Пресвята Діва Марія показала своє Непорочне Серце трьом пастушкам, а Люції сказала, що Ісус хоче, щоб за її допомогою люди пізнали і полюбили Його Матір. Богородиця просила, щоб встановити на світі богослужіння до Її Непорочного Серця, як на порятунок, кажучи: «Наприкінці моє Непорочне Серце переможе...». Божа Матір повторно промовила до Люції у 1925 році: «Співчувай Серцю своєї Пресвятої Матері. Це серце оточене терновими колючками, якими невдячні люди постійно ранять його. Немає нікого, хто б відшкодував цей біль». Тоді також Марія обіцяла, що прийде в смертну годину на допомогу з усіма необхідними для спасіння благодатями тим, хто в перші суботи протягом п’яти чергових місяців висповідаються, приймуть Святе Причастя, помоляться частину Розарію і будуть 15 хвилин роздумувати над таємницями Розарію, щоб винагородити Їй за зневаги і гріхи.

Серце Марії – це джерело миру у світі, фортеця в спокусах і захист від диявола. Серце Марії – це ліки на останні часи, здатні перемінити грішника на нову людину, яка живе духом в Ісусі Христі. Серце Марії пригортає до себе кожну людину, сплямовану гріхом, бо це ж Серце Матері, Притулок грішників, Утіха скорботних, Воно вчинить наші серця гідними Ісусового Серця. Багатство Серця Марії промовисто вказав у своїй першій енцикліці «Мати Відкупителя» Папа Римський Йоан Павло II. Нехай ці слова закінчать наше розважання і поглиблять нашу любов і довіру до Тієї, яка «зберігала ці події, зіставляючи їх у своєму серці» (Лк 2,19).

«Таємниця Відкуплення сформувалася колись під Серцем Діви з Назарету, коли Вона промовила своє «Fiat». З того моменту це дівоче і одночасно материнське серце, під особливою дією Святого Духа, постійно прямує за справою власного Сина і приходить до всіх, кого Ісус Христос обійняв і постійно обіймає своєю невичерпною любов’ю. Тому також і це серце мусить бути по-материнськи безмірним. Сама ж материнська риса цієї любові, котру Богородиця вносить в таємницю Відкуплення і в життя Церкви, виражається в особливій близькості до людини і всіх її справ». І в цьому є таємниця Матері.

24. Серце Марії

Відомий французький пілот і одночасно талановитий письменник Антуан де Сент Екзюпері у своїй книзі під назвою «Маленький принц» гарно і поетично відтворив те, про що ми повинні старатися. В розмові з лисом принц дізнається важливу таємницю: «Люди з твоєї планети вирощують п’ять тисяч троянд в одному саду і не знаходять в них того, чого шукають. А тимчасом те, чого шукають, може бути заховане в одній троянді, або в краплині води... Очі – сліпі. Шукати потрібно серцем».

В Біблійній мові «серце» означає суть внутрішнього життя людини, центр її духовної сили і місце, де приймаються найважливіші рішення. Бог звертається до серця людини, і та у своєму серці відповідає на Божий заклик. Серце чисте і просте – завжди вкорінене у Богові, і тому воно є серцем врожайним, тим, яке приносить плоди.

Сьогоднішній світ все більше збагачується матеріальними цінностями, але зменшуються цінності людського серця. Людина нашої епохи є все більше нещасною, самотньою і сумною. Вона забуває, що серце повинно бути гідним помешканням Святого Духа і живою святинею Божої слави. Страшна річ, коли людина носить в собі серце, понівечене вадами і недоліками, і коли єдиною вартістю людини є самолюбство і холодний егоїзм.

Зовсім інакше на цьому фоні виглядає Непорочне Серце Божої Матері, повне Божої благодаті, здатне на любов у найвищій мірі, тому що воно є чистим. Марія прагне, щоб ми присвятили себе Її Непорочному Серцю. В Фатімі Вона показала своє Серце, оточене терновою короною. Ця тернова корона – це численні гріхи, якими ми боляче ранимо Серце Матері. Кожен, хто присвячує себе Серцю Марії, повинен працювати над тим, щоб ця болюча колючка перестав ранити Її Серце.

Марія співпрацювала з Богом, тому росла Її віра, зміцнювалася надія, щораз більш живою ставала Її любов. А ці чесноти підтримували Її мужність, побожність, терплячість.

Серце Марії – це серце, повне Бога. Бог є Любов’ю, тому Її Серце палає справжньою любов’ю до Господа і до людей. Вона доказала це усім своїм життям: турботою про Сина, турботою про ближніх, тим, що разом із Сином змогла простити ворогам, які Його прирекли на смерть на хресті.

Наша Матір вчить нас бути синами і дочками, безмежно любити правду, бути щирими, відкидаючи комплекси, які виникають із самолюбства, жити радістю, знаючи, що ніщо не може знищити нашої надії. Початком дороги, яка веде до захоплення Божою любов’ю, є доручання себе любові Пресвятої Діви Марії.

Ця любов пояснює життя Марії. Любов така велика, що Марія забуває сама про себе і задоволена, що може бути там, де Її прагне мати Бог, і радіє старанним виконанням Його волі. Власне це є причиною того, що навіть найменший Її жест завжди мав велике значення.

Як виглядає наше серце? Хто там живе, хто почувається там у безпеці? Бог – через нашу віру, надію і любов, чи диявол – через брак віри, довіри до Божої мудрості і ненависть в різноманітних формах щоденного життя.

Підчас святого Хрещення наше серце було наповнене Божою благодаттю і Божим життям. Разом з цими цінностями Бог защепив в нас віру, надію і любов, а також інші чесноти. Засіваючи в наших серцях зерна цих цінностей, Бог очікує на їх ріст і плоди. Але це залежить тільки від нас самих.

Погляньмо в глибину нас самих і підчас цього травневого богослужіння, розважаючи таємниці, приховані у закликах Лоретанської Літанії, просімо, щоб наші серця змогли стати хоч трохи подібними до цього найчистішого і найсвятішого з усіх сердець – до Непорочного Серця Марії.

25. «Жила просто, звичайно, як ми»

Травень – місяць, повний зелені і різноманітних квітів. Бачимо також багато облич набагато радісніших і щасливіших, аніж в зимові місяці, і це все таке натуральне, просте, звичайне. І в ці прекрасні травневі дні ми приходимо сюди, до цієї святині, щоб віддати честь Богородиці. І знову проста мелодія, і як приспів, повторюються ті самі слова: «Молись за нас, молись за нас».

Звичайна, скромна, проста – така була Марія і власне таким повинен бути культ до Неї. Її присутність, яку помічаємо на сторінках Євангелія, є завжди присутністю хоч делікатною, але необхідною. Коли діє Син, Діва Марія відходить у тінь. Євангеліє занотувало тільки один Її довший вислів: «Величає душа моя Господа». Чи сказала Вона ще колись у своєму житті стільки слів відразу? Мабуть, ніколи. Говорила мало, а кожна Її мова була прославлянням Бога. І так є завжди. Присутня, мандруюча з Сином, і невидима. В Євангелію, у житті Христа Вона є ледь намальованим фоном.

Кожен має свій стосунок до Пресвятої Діви, який треба формувати. Якщо молимося за Її посередництвом – то звертаємося до Її Сина. Якщо вона вказує – то на Нього. Якщо провадить – то також до Нього. І так потрібно розуміти наш марійний культ.

Включена в історію спасіння людей, Діва Марія вписана в біографію кожного з нас. Вона є з Сином, але через своє Материнство знаходиться серед нас. Присутня, свідома щодо нашої долі і потреб, вчить нас як любити Бога, як Його шукати, як знаходити Його в собі, як перебувати біля Нього, як Його розпізнавати в щоденності, серед людей, яких зустрічаємо, підчас втрати когось близького, а також на весіллі, у стражданні і в радості – у тому всьому, що несе нам життя. Марія це знає, бо Вона це все переживала. Турбувалася про долю свого Сина, раділа разом з подружжям на весіллі в Кані, плакала, схилившись над тілом свого Сина. У цьому всьому яка ж близька Вона нам, яка людяна. Не видно тут якихось чудес. Можна сказати – сіре, звичайне життя, як життя одного з нас.

Ми охоче відвідуємо святі місця, санктуарії, місця об’явлень, які водночас є слідами Бога, слідами Його Любові. Але чи у погоні за чудесами ми випадково не перестали знаходити Його навколо себе тут у храмі, там, де працюємо, де живемо. Адже ж Бог є тут: у цій святині присутній під видом Хліба, але також – у кожному з нас. І може власне тому залишився під видом Хліба, щоб мати змогу поселитися у кожному людському серці. Чи ми це помічаємо? Погляньмо на свого брата, на свою сестру, котра знаходиться поруч. Навчімося в їхніх очах розпізнавати Христа. Риси Ісуса є в кожному з нас, залишаються вони навіть в найбільш грішній людині. Чи ми це помічаємо? А може, навпаки, пробуємо стерти рештки Божої присутності у грішній людині своїм словом, обмовою, розповіданням про його «бруд» кожному і скрізь. Пригадаймо собі євангельську сцену, коли фарисеї привели до Ісуса грішницю. Вчитель сказав тоді: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине на неї камінь». Коли б тоді у натовпі стояла Марія, Вона єдина мала б можливість вдарити камінцем цю дівчину. Але напевно не вчинила б цього. Швидше, навпаки, захищала б її, як захищає кожного з нас. А чи випадково наші руки не хапаються надто швидко за камінь? Камінь засудження, приниження, злого слова з почуттям власної святості, власної досконалості. Сучасне фарисейство!

Брати і Сестри! Христос є тут. У Пресвятих Дарах, в кожному з нас. Він є в простій і сірій щоденності. Бо любов – це не геройство, це не праця до смерті, щоб купити дітям новий комп’ютер, а дружині – нове пальто. А любов, дорогі чоловіки – це тихе зачинення дверей, коли в дружини болить голова; любов, дорогі дружини, – це усміх на обличчі, коли накриваємо стіл, щоб зібрати біля нього всю сім’ю; любов, дорогі діти, – це проста квіточка, зірвана на луках і принесена мамі, заклопотаній щоденними справами; любов, дорогі батьки, – це казка, яку ви розповіли своїм малим дітям на добраніч.

Екзамен з любові ми здаємо в щоденності. Тому вчімось любові до Бога і до людей від Діви Марії. Вчімось від Тієї, «яка, – як співається в одній марійній пісні, – все розуміє, Серцем огортає кожного з нас, яка вміє побачити в нас добро». Багато чого пов’язує нас з Нею. Вона також «жила просто, звичайно, як ми».

26. Провідниця духовного життя

Марія – це та, яка в повноті реалізувала образ свого Сина, яка носила Його у своєму лоні, яка була відповідальною за виховання особи Христа як людини, яка всім своїм життям була найбільш з Ним з’єднана, наслідувала Його і товаришувала Йому. Під хрестом Їй було довірено все людство в особі учня – святого Йоана. Вона стає опікункою того, що сама реалізувала в своєму житті, тобто – опікункою духовного життя.

Якщо ми дивимось на духовне життя як на наслідування Христа, товаришування Йому на наших дорогах, чи життя з Ним у єдності, то треба нам самим собі поставити питання: «Як це реалізувати?». Відповіддю на дане запитання є постава Марії і Її Непорочне Серце. Від Неї необхідно вчитися, як жити, щоб бути людиною, яка у повноті реалізує своє покликання бути Божою дитиною. Це споглядання в Марію є нічим іншим, як тільки Її товаришуванням на наших дорогах життя.

В Марії все є благодаттю і даром. Вона є Матір’ю Божого Сина, Тією, котра товаришувала Йому всюди. Є улюбленою Дочкою Отця, повною благодаті, благословенною і переповненою Святим Духом. В Марії все відноситься до Христа і від Нього залежить. Вона вказує і вчить нас святої і єдиної історії любові до Христа.

Слідкуючи за Євангелієм, ми можемо помітити, що Марія товаришує Ісусові як Мати і як учениця. Христос підкреслює в одній зі сцен в Біблії, хто є Його сім’єю: «...ті, хто слухають і виконують волю Отця, який на небесах».

Ісус повівся тоді зі своєю Матір’ю так, як з улюбленою особою, до якої мав найбільшу довіру. Марія ніколи не перешкоджала Ісусові у Його апостольській місії, даючи цим самим вираз своєї безкорисливої любові до Сина. Це – особлива форма любові і довіри, можна сказати надзвичайно важкої любові.

Незвичайна вірність Марії Її Синові, коли Його відкинули, вчить нас, незважаючи на важкі хвилини, будувати спільноти на правді, прощенні, толерантності, відвазі, надії.

Знаком надії і шансом для всіх, також для слабких і для тих, котрі ще до кінця не повірили, є слова Христового заповіту, якими Він звернувся з хреста до Діви Марії і учня Йоана: «Жінко, це Син Твій (...) Ось Матір Твоя». Вмираючий на хресті Спаситель довіряє Йоану свою Матір, і одночасно Тій, котра цілковито довірилась Богові, довіряє Йоана і всіх, за котрих вмирає. Це – особливий дар.

Христос, побачивши, що Марія виявилася вірною Йому аж до смерті, знає, що вона також не покине його дітей. Своїм заповітом з хреста Ісус закликає кожного з нас до будування єдності і життя з Марією. Спаситель хоче, щоб ми запросили Його Матір до нашого внутрішнього життя. Бог розливає свою безмежну любов, щоб вона дійшла до найглибших куточків наших сердець через серце Марії, через довіру Їй. Таку відповідь на дар благодаті від нас очікує Бог.

Таким чином, відкриття себе на дар присутності Марії в нашому житті, стає для нас шансом до поглиблення нашого духовного життя.

27. Через Марію до Ісуса[6]

Фатіма має свою особливу харизму. Вона є дорогою, яку вказала нам сама Пресвята Діва, щоб врятувати світ, і тому від Неї ми повинні вчитися реалізувати Її послання, так як це зробили трійка фатімських пастушків.

Фатіма, перед усім є уроком про Пресвяту Богородицю. Вона не є випадком в історії спасіння, як і не є випадком в історії світу. Так хотів Бог. В моменті Благовіщеня Він запитав про Її згоду і отримав позитивну відповідь. Саме в тому моменті Діва Марія стає посередницею і ця місія продовжується навіть сьогодні. Багато благодатей, які ми отримуємо від Бога, ми отримуємо за заступництвом Матері – Божої благодаті. Бо Вона є там, де її Син, а Син її є там, де застає відкриті двері дому, в якому прагне ламати хліб зі своїми братами (пор. Лк 21,30; Одкр 3,20). Тому Богородиця являється в різних куточках світу, щоб бути посередницею Божих слів та Його волі.

Фатіма – це не казка, яку розповідаємо, дітям перед сном. Фатіма – це заклик до пробудження в боротьбі, в якій ми повинні стати по стороні Бога. Так, боротися з нашим гріхом, щоб дати свідоцтво правді і Богу в нашій щоденності. І хоча прохання Діви Марії дуже вимагаюче, то однак воно повне надії та любові. Адже ж до нас, до Божих дітей, звертається Мати, повна турботи про наше майбутнє, про нашу вічність.

Непорочна Діва, будучи вірною місії, довіреній Їй Богом, стала Його Співпрацівницею у справі нашого Спасіння. На закінчення ІІ Ватиканського Собору Папа Римський Павло VIпроголосив Пресвяту Діву Марію – Матір’ю Церкви. Як Цариця світу, Марія ним керує, але як Матір – його кохає і ним опікується. Через таємницю свого материнства Пресвята Діва, як найвірніша з матерів, буде постійно нас захищати, за умови, що ми Їй довіримось, що через Неї цілковито віддамось Богові, що будемо йти в нашому паломництві віри під її керівництвом, бо самі не дамо ради.

Сьогодні Боже Провидіння послуговується Пресвятою Богородицею, як посередницею Його благодаті і дарів. Сьогодні Боже Милосердя виливається на світ через Непорочне Серце Матері Спасителя. Сьогодні в цьому великому Серці, в якому поміщаються всі мешканці неба і землі, ми в кожну хвилину можемо знайти підтримку, зрозуміння і втіху. Серце Матері ніколи не зрадить.

28. Царице наша, ми довіряємо Тобі!

13 жовтня 1917 року відбулося останнє об’явлення Божої Матері у Фатімі і від того часу йде через світ Її звернення, яке всіх непокоїть: заохочення до молитви, до зміни життя, навернення, до покаяння. Наші покутні Розарії, наші фатімські і травневі богослужіння протягом багатьох років повинні зробити нас чуйними на Її заклики, застереження, на Її сльози.

Сьогодні ми вже знаємо, як ніколи, що світ стоїть над прірвою. Японський єпископ підчас проповіді у Марійному санктуарії сказав до зібраних паломників: «Злі, диявольські сили диспонують міццю знищення, яка в 60 разів перевершує ту, котрої б вистачило для цілковитого знищення земної кулі, для спалення будь-якого континенту, до перетворення найбільш врожайних просторів земної кулі і найбагатших міст в одне велике згарище». В різних районах світу стоять напоготові ракети, направлені на знищення другої людини, а невидимі долоні з комп’ютерною детальністю готують смерть для мільйонів людей. В якому ж шаленому світі ми мусимо жити! Під такою загрозою ми постійно повинні підносити свої долоні у молитві і не переставати просити: «Матінко, заступись за нас!».

Дуже раненько 18 лютого 1941 року вулицями Кракова до храму отців Капуцинів скрадався молодий чоловік. Його викликали до Гестапо. Перед входом до пащі лева він хотів впорядкувати своє життя у таїнстві святої Сповіді. Після визнання своїх провин, молодий чоловік звернувся до священика з проханням: «Отче, я йду в Гестапо, можу вже не повернутися. Благаю отця про кілька слів, котрі б мене зміцнили в ті дні, що мене чекають».

Отець глибоко задумався, а через хвилину сказав: «В кожну хвилину, у невідомому місці, неважно де і в яку пору, якийсь священик підносить патену і чашу, і складає Богові Жертву Святої Меси. Треба подумки поєднатися з тією безкровною жертвою Христа, віддати себе самого, свої тягарі і страждання. І цього вистачить. Не може з нами статися щось погане, бо ми в такий спосіб поєднані з милосердною Всемогутністю, котра є сильнішою, ніж сили пекельні. Прошу завжди про це пам’ятати: чиїсь руки підносять патену з Гостією підчас Святої Меси. Може чорні, може білі, а може жовті, може міцні, може знищені, може спрацьовані, а може дуже слабкі і делікатні. Завжди десь руки священика підносять Гостію. На цій патені біля білої Гостії треба складати радісні і тяжкі хвилини свого життя».

Молодий чоловік відійшов заспокоєний, добре пам’ятаючи слова сповідника. Того самого дня він переступив поріг приміщення Гестапо, щоб після важких, довгих років життя у концтаборі, лише у травні 1945 року, вийти на волю. І так глибоко запала в його серце наука побожного священика, що після закінчення навчання в Римі він віддав свої руки єпископу для консекрації, щоб вони у свою чергу могли підносити патену з Гостією і чашу з вином за інших, за грішних, за все людство.

Дороги Господні – це не наші дороги, думки Божі – не думки людини. Коли світ язичників і старозавітників підніс свої могутні долоні проти Церкви, апостоли і учні Христа віддавали своє життя по черзі, за спасіння тих, котрі насмілилися проголосити війну Богові. Віддавали своє життя, пам’ятаючи пророчі слова Христа: «Ти – Петро – скеля, і на цій скелі я збудую свою Церкву, і брами аду не переможуть її» (Мт 16,18). Сьогоднідля захисту від пекельних сил, в нас немає нічого з металу чи бронзи, нічого з тих страшних сил, якими розпоряджається сьогодні людина, яка боїться втратити свою владу над іншими людьми. Ми маємо Жертву Ісуса Христа і молитву.

На фресці Мікеланджело «Останній Суд», що знаходиться на вівтарній стіні Сикстинської капели у Ватикані, зображено силу молитви: Господній Ангел витягає на розарії людину з прірви.

Коли співаємо Літанію Лоретанську, ми взиваємо Марію, як Матір доброї поради, Допомогу християн і як Царицю миру. Марія зобов’язує нас і заохочує до молитви. Вона йде за нами, шукає нас у житті і турбується про долю кожної своєї дитини. Просімо Її, щоб Вона зміцнювала наші слабкі долоні. Її допомога і опіка здатна витягнути з прірви пекла не тільки нас, але увесь світ.

29. Марія – наша вихователька

Кілька років тому, в якійсь радіопрограмі відбулася дискусія на тему. «Бити чи не бити, виховуючи своїх дітей?» В дискусії брали участь різні люди. Були також запрошені батьки, які всиновили троє дітей. Редактор поставив батькам запитання: «Як виглядали ваші діти відразу після прийняття їх до вашого дому?». «Чи зрозумієте ви, коли скажу, – відповів голова сім’ї, – що ще рік тому ці діти з дитячого будинку не вміли сміятися, були сумними і переляканими. Вони всього боялися. Відчували страх навіть перед нашим сином, який був старшим від них лише на кілька років».

Брати і сестри! Дитина, яка не має матері, є дуже сумною, вона всього боїться. Тільки мати гарантує дитині правильний розвиток і виховання. Коли сьогодні ми дивимося на людське життя, насувається підозра – сучасна людина постійно виховується без матері і тому так багато смутку, знеохочення і страху. Бракує нам матері, яка зуміє влити радість в найбільш хворі серця, яка зуміє бути біля нас в годину нашого страждання. Вона вміє потішити, сказати: «Не переживай! Я – поруч!». Буде стояти під твоїм хрестом, як стояла під хрестом Ісуса.

Протягом шести місяців Вона приходила до нас у Фатімі і давала нам свої спасенні поради. 13 жовтня було останнє об’явлення Матері Божої на цьому місці. В той день прибули тисячі паломників з усієї околиці, а також з усієї Португалії і країн Європи. Тоді Божа Матір сказала до Люції: «Моліться розарій, бо важка рука мого Сина висить над світом». Вона просила про молитву за грішників. Застерігала світ перед катастрофічними наслідками, які його чекають, якщо не прислухається до закликів про навернення і покаяння.

Застереження з Фатіми не були прийняті всіма людьми і тому світ зустріли страшні наслідки. Недовго треба було чекати, щоб відчути результати народження комунізму і фашизму. Це були дві атеїстичні ідеології, котрі прагнули опанувати увесь світ.

Після двадцяти років вибухла IIсвітова війна. Ця подія була результатом відкинення застережень Матері, яка об’являлася у Фатімі. Люди хотіли будувати своє життя без Бога, без Божої Матері. Не послухали вони благань Фатімської Пані, не зворушили їх сльози Богородиці в Ла Салет у 1846 році.

Марія дає нам зброю, необхідну в боротьбі з дияволом, якою є Розарій. Візьмімо його в руки та змінюймо своє життя. Час проминає швидко. Не марнуймо його! Не забуваймо про Бога і власне призначення до вічного життя.

30. Зустріч з Матір’ю

З впевненістю ми всі усвідомлюємо, що Церква на протязі цілого літургійного року дуже багато часу присвячує Божій Матері. Час від часу задаємо собі питання: «Для чого так багато говорите про Богородицю?» Є декілька причин. Першою є те, що була Матір’ю Ісуса Христа, другою – Вона була незвичайною людиною, і третьою – сам Ісус, вмираючи на хресті, дав нам Її за Матір.

«Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого він любив, Ісус промовив до матері: «Жінко, ось твій син!» Потім звернувся до учня: «Ось твоя мати!» І від тієї години узяв її учень до себе.» (Йн 19,26-27).

Віддаючи честь Пресвятій Діві Марії, Церква хоче в особливий спосіб вшановувати Її як Матір Спасителя. Напевно знаємо, ким є мама для кожного з нас. Якщо в фізичному житті так сильно є потрібне серце матері, то наскільки воно потрібне в духовному. Отже, не випадково найбільше навернень є в місцях, де в особливий спосіб прославляють Божу Матір. Також не випадково найчастіше можна зустріти в наших домах образ Богородиці. Травневі богослужіння, на які ми приходимо до наших храмів і Марійні санктуарія, щоб разом співати або відмовляти Літанію до Божої Матері, теж є виразом нашої пошани і довіри.

Діва Марія з волі свого Сина тісно пов’язана з Церквою і має відносно неї своє материнське завдання. Тому Її послання триває і буде тривати до тих пір, поки хоча б одна душа буде сумніватися у своєму спасінні. Слова Христа: «Ось матір твоя», скеровані до апостола Йоана, сьогодні можна віднести і до себе. Ісус кожному з нас дав свою Матір. Це один з найбільших Його дарів, та, нажаль, не завжди ми його належно використовуємо. Це добре, що Церква має і завжди буде мати свою Матір, а ми – завжди будемо її дітьми.

Свідомість цього дару дає нам відчуття безпеки, що Діва Мати опікується нами, охороняє від злого. Вона завжди готова допомагати і охороняти слабкі й непевні кроки своїх дітей, так як береже дитятко Ісуса в своїх руках.

Але чи Матір є тільки для того, щоб давати, щоб заспокоювати наші потреби і прагнення? Невже наші відносини з Божою Матір’ю мають бути користолюбними? Чи ми не повинні старатися зрозуміти Її ситуацію і щось для Неї від себе пожертвувати? Пожертвувати їй принаймні нашу щоденну молитву і глибоку подяку за опіку над нами та над нашим життям.

Через багаторазове своє заступництво Діва Марія здобуває нам дари вічного спасіння, опікується нами в нашій дорозі до неба повної тягарів і небезпек життя.

Зустріти Марію, також зустріти Її на травневому богослужінні, це значить прийняти щодо Неї поставу дитини і слуги. Це не тільки подивляти Її привілеї та благодаті, але наслідувати Її віру, довіру до Бога і прибігати до Неї за поміччю, щоб наше віддання Богу на Хрещенні втілювати в ціле наше життя.

31. Непорочне Серце Марії, молись за нас

Сьогодні – в останній день цього прекрасного місяця – ми прийшли прославити найпрекраснішу нашу Матінку і Царицю. Щодня ми збиралися на молитві, щоб оспівувати славу Тієї, яка для нас є свідком і прикладом живої віри. Як найдосконаліший член Церкви, Вона перша довірилась Богу повністю. Довіра була віддзеркаленням життя Пресвятої Діви Марії.

Пригадаймо собі момент Благовіщення. Коли ангел Гавриїл сповістив Марії – дівчині з Назарету, що Її вибрано на Матір Спасителя, Вона, відчуваючи в своєму серці всю глибину відповідальності за промовлене, говорить «Fiat» – нехай так станеться. «Fiat» – одне коротке слово, яке повністю змінило біг історії. «Fiat» – можливо повне невпевненості, несміливе, скромне слово, стало піснею віри. Відношення Марії, її повне покладання на Бога, її довіра є великим прикладом до наслідування для всіх нас. Сестро, Брате! Не бійся сказати Богу: «Так, Господи, нехай буде Твоя воля».

Коли в Євангелію чуємо про Марію, звернімо увагу, що перебуває Вона завжди з Ісусом, біля Нього. Цим Вона є для нас прикладом відношення до Спасителя. Навіть, коли усі учні, боячись за своє життя, лякаючись страждань, втекли, засумнівалися, то Марію бачимо на хресній дорозі, від самого початку, аж до смерті Ісуса на хресті.

Марія під хрестом... У людській уяві не має в світі більшого болю, більшого страждання, ніж біль людини, яка дивиться на муки своєї дитини, мертве тіло якої потім тримає на своїх руках. А Марія була присутня під час смерті свого Сина: смерті жорстокої, вражаючої та ганебної в очах оточуючих. Присутність Марії під хрестом є наслідком проголошеного багато років тому, і завжди присутнього в її житті – «Нехай буде воля Твоя».

Марія є найдосконалішим створінням Бога. В своєму плані спасіння Бог підніс убогу ізраїльтянку до великої пошани. Зробив її Царицею неба та землі. Запитаймо сьогодні себе: «В чому полягає наслідування Марії в нашій дорозі до Бога?». Перед усім, у цілковитій довірі Божій Мудрості, на відданні себе Його волі, на підпорядкуванні Йому цілого свого життя.

Прийняти Божу волю... Для нас це дуже тяжко, це коштує великих зусиль. Людина прагне сама піклуватися про своє життя, хотіла б сама формувати своє існування. Дуже легко повторювати щоденно: «Нехай буде воля твоя, як на небі так і на землі». Тяжче погодитися з волею Божою, а ще тяжче її полюбити і прийняти як дар. Такої любові вчить нас Марія. Та, яка з назаретського будиночку, і Та, яка стояла під хрестом, Та з весілля у Кані і Та з четвертого стояння хресної дороги. Відповісти Богу «Нехай буде воля Твоя» означає змиритися з усіма наслідками, з усім, що Бог хоче з нами вчинити; це означає згоду однаково як на благодаті, так і на терпіння. Це і є віддання волі Богу, який є нашим найкращим Батьком, і знає, що нам потрібно.

Брати і Сестри!

Життєвий шлях християнина не устелений квітами. Дорога, якою крокуємо, часто буває нерівною і тяжкою. Вона, як говорить Христос, вузька і тісна. Життя справжньою християнина вимагає від нас відповідальності. Йоан Павло IIзакликав: «Ви повинні вимагати від себе». Ми повинні вимагати від себе досконалості. Тут немає місця на інфантильну відповідь Богу. Коли наше «ТАК» буде свідоме і відповідальне, тоді наші серця будуть наповнені радістю та спокоєм, любов’ю та вірою… тоді будемо просто щасливі.

Зміст

Вступ

Умови богослужіння Перших субот місяця

Сповідь може бути дійсною і довший час, але за умови, що люди перебувають у стані благодаті. Можна, наприклад, посповідатися у першу п’ятницю, але пам’ятаючи при цьому про намір відшкодування, пожертвуване Непорочному Серцю Марії.

Після того, як буде прийняте Святе Причастя, слід подумати про намір відшкодування за гріхи вчинені проти Непорочного Серця.

Перед молитвою Розарію слід пригадати намір відшкодування за гріхи вчинені проти Непорочного Серця та сказати Діві Марії, що будемо молитися з любові до Неї і заради спасіння грішників.

Протягом цього часу слід роздумувати над однією таємницею або декількома Святого Розарію з наміром відшкодування провин тих, які не хочуть слухати Богородицю Діву, які відмовляються бути Її дітьми, які байдужі до Неї, ненавидять Її та роблять все, щоб Її знеславити.

      

Помиляється той, хто вважає, що пророча місія Фатіми скінчилася. […] У Святому Письмі ми часто зустрічаємо приклади того, як Бог шукає праведників, щоб врятувати місто. Те саме відбувається й у Фатімі, коли Він запитує: «Чи бажаєте пожертвувати себе Богу, зносячи страждання, які Він допустить, заради відшкодування гріхів і навернення грішників?».

Нехай ці роки, які відділяють нас від столітнього юві­лею об’явлень у Фатімі, прискорять тріумф Непорочного Серця Марії заради слави Пресвятої Трійці.

Бенедикт XVI, Фатіма, 2010 рік

                                                                                                                              

Przygotował Pallotyński Sekretariat F


[1]«Спогади сестри Люції з Фатіми», с.184.

[2]Пор.: «Спогади…», с. 234.

[3]Там само.

[4]Там само, с. 227.

[5]Там само, с. 248.

[6]Пор.: «З Фатімою в майбутнє. Фундамент», с. 67.

Матеріали польською мовою docтут

Матеріали російською мовою docтут


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку