Літургія

13 червня - обов'язковий спомин святого Антонія Падуанського

112Cв. Антоній Падуанський (1195-1231) народився аж у Португалії, в Лісабоні, був августинцем з 15 років, францисканцем запрагнув стати, почувши про героїчність життя Братів Менших у Північній Африці.

Подався сам на місію в Марокко, там тяжко захворів, повертався додому й був закинутий бурею на Сицилію, де зустрівся зі св.Франциском. По роках монашого життя і поглибленого вивчення Біблії в Монтепаоло прославився своїми проповідями, так що наступник св.Франциска призначив Антонія генеральним проповідником Ордену. Відтоді св.Антоній ходив від поселення до поселення, проповідуючи Євангеліє, долаючи катарську єресь (дійшов до південної Франції). Повернувшись до Італії (1227), був обраний міністром – тобто старшим у провінції – Емілії та Мілану. Подавшись 1228 року до Рима у справах провінції, проповідував там при Папі Григорії ІХ, заслуживши ім’я «Ковчег Завіту» і веління проповідувати для натовпів прочан. Там написав свої «Проповіді на свята» і виголосив великопісні реколекції. На генеральному капітулі 1230 року склав повноваження міністра, маючи погане здоров’я (захворів на водянку) і попросився в Падую. Помер під спів марійного гімну «O gloriosa Virginum», маючи заледве 36 років. Отак він став Падуанським, пройшовши своїми ногами всю Європу. Чим же був такий милий св.Антоній як Папі, так і простим людям? Він говорив про потребу покаяння і життя вчинками віри: самого лише розчулення замало, щоб бути християнином, бо щоби бути християнином, потрібно ЖИТИ по-християнськи. Справжнє навернення полягає не у невизначеній внутрішній стривоженості, а в конкретних добрих учинках, а також послідовності християнського життя. Другим важливим посланням проповідей Падуанського був заклик виражати свою любов до ближніх у турботі про них. Ті часи не були багатими й ситими, і проповіді, які надихали заможних годувати бідних, сприймалися як Боже благословення широкими верствами незабезпеченого люду. Антонія знали і любили всі бідняки, в тому числі й чимало мусульман. По-третє, у своїх викриваннях людського зла св.Антоній чітко відмежовував гріх від грішника й ніколи не звинувачував конкретну людину – навіть якщо обставини до цього підштовхували. До заблукалих він ставився з любов’ю, вміючи поважати людину як таку. Один із коментаторів сказав, що середньовічні єресі вичахли самі по собі, позбувшись історичних підстав, а їхньому зникненню чимало посприяли такі проповідники, як Антоній Падуанський, які духовно підносили нищену гріхами людину. Діяльність і проповіді св.Антонія набагато глибші, аніж широко відомі легенди про проповіді рибам чи миттєве приживлення відрубаної ноги, яку святий приставив до тіла потерпілого. Його похорон став маніфестацією віри, а Папа Григорій зарахував св.Антонія до грона святих менш ніж за рік по його смерті (30 травня 1232). За цей короткий час на його гробі було зареєстровано п’ять випадків зцілення паралічу, сім випадків повернення зору сліпим, три випадки повернення глухим слуху і два воскресіння померлих. Його спомин увів до загальноцерковного календаря Папа Сикст V (1586), а Папа Пій ХІІ проголосив його 1946 року Вчителем Церкви. В іконографії зображається у францисканському хабіті, часто з Дитям Ісус на руках. Його атрибути: книга, лілея, серце, вогонь, хлібина, риба, осля.
Джерело - CREDO


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку