Літургія

Святий Бонавентура, єпископ і Вчитель Церкви

svBonaventura2Св. Бонавентура - другий після св. Томи з Аквіну велетень і розумом, і серцем. Жив він в епоху Середньовіччя і тепер вважається її класиком, а також найбільшою постаттю ХІІІ ст. Зважаючи на свою активну діяльність у духовних колах, він встиг заслужити високошановані титули - «doctor devotus» (Благочестивий учитель) і «doctor seraphicus» (Серафічний учитель), так його назвали схоласти, тому що вся його творчість була пронизана ідеєю любові, образом, якої є найвищий ангельський чин - серафимів.

Життя і творчість св. Бонавентури безсумнівно залишили великий слід у духовному житті людства. Завдяки своєму аскетичному, а відповідно й невибагливому та простому способу життя, він швидко знаходив довіру в людей будь-яких верств населення. А його творча діяльність справляла велике враження не лише на вірян, але й на високоосвічених людей. Зокрема, як містика його високо цінував Лютер. Адже св. Бонавентура був ревним захисником Божих істин. У його часи між деякими його співбратами у Чині Братів Менших почали поширюватися ідеї про те, що, мовляв, Церква на землі вичерпала себе, і на її місце прийшла «духовна Церква». Її прихід вони вбачали у новизні монашого життя, запропонованого святим Франциском з Ассізі. Св. Бонавентура, ставши головним настоятелем чину, подбав про те, щоб представити автентичний образ і вчення засновника, а в праці «Гексамерон», коментуючи шість днів творення світу, представив бачення історії світу як історії спасіння, у якій з приходом Христа розпочався її заключний етап. Він навчав, що історія є єдиною, а останнім словом Бога в ній є Ісус Христос. Тому не існує якесь інше Євангеліє крім того, яке Він об'явив, немає іншої Церкви, яку слід очікувати. Але це не означає, що Церква є незмінною, зафіксованою в минулому і закритою на новизну. «Діло Христа не занепадає, але прогресує» - писав св. Бонавентура.

Він є одним із найбільш відомих представників августинізму, при цьому його теоретичні роздуми проникнуті духовністю св. Франциска. Переконаний противник поділу філософії та богослов'я, Бонавентура намагався створити цілу світоглядну концепцію, в якій раціональні знання обмежено поєднані з догмами віри. Якщо Бог не тільки створив світ, але й кожної хвилини підтримує його, то автономність науки від богослов'я тільки ускладнює процес пізнання світу.

Св. Бонавентура був відомим не тільки як проповідник, але й як богослов. У Парижі та у всій Франції, в Німеччині, Іспанії та Італії, його красномовність і глибина проповідей однаково захоплювали усіх. Св. Бонавентура, подібно до св. Франциска, доводить те, що факти є безпомічно німими, але вони можуть заговорити, якщо є талановитий оповідач, що вміє читати універсум і вичитувати значення. Розум пише те, що йому нашіптує віра. Прискіпливість і точність віри робить розум багатим і винахідливим. Мерехтливий блік, мелькнувша тінь, дзвінке ехо, все він вміє пов'язати з благодатними образами аби піднятися до вічної істини, яка є ніщо інше, як Син Божий, що прийняв людську подобу. На зміну тій древній драбині, якою так невдало скористався Адам, завдяки Ісусовій жертві маємо нову можливість спастися. «Я є двері: той, хто увійде через мене, спасеться, він ввійде і знайде вічні пасовиська», - душа, яка вірить, надіється і любить, здатна почути божественні слова, - таким бачить людський шлях Бонавентура.

Він також закликає нас менше довіряти язикові, слову, книжкам, а більше - радості душевній і безпричинній, турбуватися не стільки про творіння, як про Творця, Його Дар - Святого Духа. «Залиште почуття і розумові винаходи, буття і небуття, залиште все і віддайтеся Тому, хто знаходиться з іншого боку будь-якої сутності і науки», - ось заповіт монаха-філософа, святого Бонавентури ще з середини віків.

За різними версіями св. Бонавентура (справжнє ім'я - Джованні Фіданца) народився 1217 року в околицях Орвьєто, або ж 1221 року в Баньореа, в Тоскані, в Центральній Італії, в сім'ї Джованні Фіданца і Марії Рітеллі. Легенда голосить, що маленький Джованні був чудово оздоровлений молитвами преподобного Франциска. У 1236-1242 роках вивчав філософію в Парижі. До францисканців вступив, власне, в Парижі близько 1243 року, потім він познайомився зі своїм майбутнім учителем - Александром з Гельсу (1185-1245) і під його чутливим оком почав вивчати богослов’я, здобувши титул бакалавра Біблії і коментатора сентенцій Петра Ломбарда. По трьох роках він був номінований професором у францисканській школі в Парижі. Не міг, однак, продовжувати навчання, бо 1257 року був вибраний протоархімандритом Чину.

З огляду на велику активність у реформі Чину, який потужно зріс, Бонавентуру названо - другим засновником Чину. У той час францисканці мали серйозну внутрішню кризу у зв'язку з захопленням частини монахів апокаліптичним вченням Йоахима Флорського, а також тривали суперечки стосовно розуміння абсолютної бідності. Ці суперечки могли стати причиною розпаду Чину. Розуміючи, що всі монахи не можуть наслідувати подвиги св. Франциска, св. Бонавентура адаптував монарший ідеал до реального життя і діяльності братів, що займаються різними формами апостольства, виокремивши при цьому освітню та наукову діяльність. Завдяки цьому багато францисканців очолили університетські кафедри, а Чин дав світові багатьох вчених. Ці принципові рішення з реорганізації були прийняті 1260-го року на капітулі в Нарбоні, де також було прийнято кодифіковане законодавство чину, що отримало назву Нарбонські конституції (Constitutiones Narbonenses). Також на прохання генерального капітула чину, св. Бонавентура написав дві біографії св. Франциска (Legenda maior i legenda minor) для того, щоб спростувати спотворені уявлення про св. Франциска, які розповсюджували спіритуали.

1272 року Папа Григорій Х переконав його прийняти сан єпископа і кардинала албанського. За два роки він взяв участь в Ліонському соборі, заради цього він тимчасово залишив обов'язки генерала ордену. На цьому Соборі Бонавентура зумів добитися короткочасного примирення Східних та Західних Церков. Якраз після цього, в ніч з 14 на 15 липня 1274 року, він помер від наслідків свого аскетичного життя. З огляду на свою духовість і любов до контемплятивного живого життя св. Бонавентуру поважали та любили всі й ще довго трагічно оплакували. Отже, він помер у віці 53 років і був похований у церкві францисканців в Ліоні.

1451 року мощі Бонавентури вперше перенесли в нову церкву св. Франциска в Ліоні. 14 квітня 1482 року Папа Сикст IV офіційно канонізував Бонавентуру. При другому (1490) і третьому (1494) перенесенні мощів (що відбувалося в присутності французького короля Карла VIII), вони були поділені між французьким королівським двором і Орденом францисканців. А його руку відправили на Батьківщину, в Баньорею.

1483 року капітул конвектуальних францисканців в Казалі Монферрато постановив, що в кожній францисканській церкві має бути хоча б одне зображення Бонавентури. З початку ХVІ ст. на його честь почали споруджувати церкви і каплиці. З його будинку в Баньореї зробили церкву, а 1599 року він став резиденцією одного із найбагаточисельніших братств, що коли-небудь були заснованими на його честь. 1562 року гугеноти спалили частину мощів Бонавентури, а 14 березня 1588 року Папа Сикст V проголосив його Учителем Церкви. Пам'ять святого символічно відзначаємо 15 липня.

Сьогодні частина мощів Бонавентури зберігаються в церкві Св. Франциска в Баньореї, в базиліці св. Антонія в Падуї і в римських церквах, а також в каплиці св. Бонавентури в базиліці Дванадцятьох Апостолів.

За матеріалами: christusimperat.org

 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку