Контроверсійні теми

Міф про духовну Україну і бездуховний Захід

1816357 6 b679 protesters-demonstrate-on-january-13-2013-in 54d423877c8388f6f25dfaed8fe2b047Ніщо так не затуманює картину реального світу як міфи, які «пояснюють» реальність.

Одним із широко розповсюджених міфів, який в Україні пустив коріння глибоке, розлоге і потужне є міф про начебто духовну Україну і бездуховний Захід. Більшість українських громадян настільки щиро переконані його правдивості, що навіть побувавши в країнах Заходу, вони залишаються в твердому переконанні, що цей міф – реальність.

Для початку подивімося на саму Україну в цивілізаційному сенсі. Ніхто, обізнаний з українськими реаліями, не буде заперечувати, що найрелігійнішою частиною України є Галичина, Закарпаття, Буковина. Але саме ці регіони є цивілізаційно частиною середньоєвропейського культурного простору, а тим самим і частиною… Заходу!

За 25 років, які минули від падіння комуністичного режиму, в «духовній» Україні ми не лише не можемо говорити про існування потужних християнських товариств, рухів чи організацій, як це є на Заході, ми навіть не можемо говорити про існування в «духовній» Україні серйозного pro-life руху.

Для прикладу, на «бездуховному» Заході маніфестації в обороні традиційної сім’ї назбирують мільйони учасників (Франція, Італія, Мексика), а в «духовній» Україні Марш за життя в Києві, до організації якого були причетні всі християнські конфесії України, цього року не спромігся назбирати навіть 10 тис. учасників.

На «бездуховному» Заході існують країни, де аборт є поза законом, а в «духовній» Україні аборт – це процедура на шталт виривання зіпсованого зуба. На «бездуховному» Заході спроби запровадити гендеризм в законодавство чи освіту викликають масові протести, а в «духовній» Україні проти законодавчого запровадження антидискримінаційної поправки в Трудовий кодекс, яка забороняє дискримінацію за гендерною ідентичністю, вийшло на протест аж близько… двохсот чоловік під стіни Верховної Ради.

На «бездуховному» Заході людям з обмеженими можливостями суспільство старається надати можливість жити повноцінним життям, в «духовній» Україні організації, які борються за покращення становища таких людей, воюють за банальні пандуси. На «бездуховному» Заході навіть ювелірні магазини напередодні великих християнських свят дають великі знижки, в «духовній» Україні напередодні цих же ж свят ціни продукти для святкового столу скачуть до захмарних висот.

Так, це правда, що на Заході точиться доволі гостра боротьба християн за свої права, але в «духовній» Україні, яка законом гарантує повагу до внутрішнього життя релігійних організацій, неможливо зареєструвати банальний статут банальної парафії, який би відповідав нормам канонічного права.

Ці порівняння можна би було продовжувати ще довго, наводячи конкретні приклади, але якщо навіть поверхнево придивитися до реальності, то неозброєним оком видно, що протиставлення «бездуховного» Заходу і «духовної» України, не має реальних підстав під собою. Воно є, з одного боку, продуктом абсорбування українським суспільством кремлівської пропаганди, з іншого ж –  це продукт вражінь українських діаспорян, які з початком 90-х років ХХ століття, бачачи повні церкви в Україні, висловлювали своє захоплення цим явищем. І ще з третього боку це – продукт самозакоханого навіювання українських християн, які в цей спосіб «лікують» власний комплекс меншовартості перед Заходом, у якого вони не перестають з початку тих самих 90-х клянчити гроші.

У суспільно-політичному аспекті українське християнство настільки кволе, що практично нічим не відрізняється від християнства в якомусь комуністичному режимі, який просто відверто не переслідує Церкву. З іншого боку, присутність християнства в суспільно-політичному просторі обмежується до суспільного ритуалу, як в Римській Імперії римське поганство. При розгляді ж українського християнства, пильно очищеного від народної побожності, народна релігійність проявляє себе не як віра, а як примітивний магізм. Отож, як на мене, ніякої духовної України не існує.

Насправді існують глибоко секуляризована держава і суспільство, в яких християнству відведена роль суспільного ритуалу, а пересічний християнин живе свою релігійність у формі примітивного магізму.

Українським християнам потрібно закотити рукави  і братися до серйозної роботи, а не займатися пустим піаром і розказуванням міфів про глибоку християнськість народу. Інакше, дуже скоро місце християнства в Україні займе інша релігія або й парарелігія, оскільки суспільство без релігії чи її сурогату існувати не може.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело - Католицький оглядач

 

По темі:

Чи актуальні справи американської культури для нас?

Кукіль і пшениця в сучасному християнстві

Два лакмусові папірці за останній тиждень

 

 


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку