Духовність

Що ж ми можемо зробити для наших померлих?

kladbiwe17«Отців і праотців, дідів і прадідів, від перших аж до останніх... всіх пом'яни, Спасе наш!» (З Утрені суботи перед М'ясопусною неділею)

 

Вже стало певною традицією, що у перші дні листопада, тобто перед святим Дмитрієм, ми молимося за наших померлих родичів, жертвуємо за них наші молитви, просимо за них Служби Божі. Ця практика бере свій початок у традиції Латинської Церкви, бо згідно григорянського календаря 2 листопада є Днем всіх померлих; в той час, коли у нашій Церкві офіційними днями молитви за померлих, чи, як ми їх називаємо, «задушними днями» чи «поминальними» є: Задушні суботи - перед неділею М'ясопусною, друга, третя і четверта субота Великого Посту та субота перед Зеленими Святами. Крім того Церква має прадавній звичай поминати померлих у 9-ий і 40-ий день після смерті та у річницю смерті.

Оскільки листопадові дні в дійсності стали для багатьох наших родин часом спільної молитви, хотів би відповісти на запитання, яке я поставив на початку: Що ж ми можемо зробити для наших близьких, які вже відійшли у інший світ?

Можемо, згідно вчення Святої Церкви, так окреслити діла милосердя, якими добрий хистиянин вшанує своїх померлих:

  1. Найперше, вділити після смерті похорон з належною повагою до тіла.
  2. Молитися за них.
  3. Робити милостині в наміренні «за їхні душі».
  4. Жертвувати чи «просити» Службу Божу за їхні душі.

А зараз детально переглянемо те, що було сказано:

1. Ми повинні похоронити тіло по-християнськи з належною повагою, бо це є наказ Божий: «Сину, зронюй над померлим сльози, розпочинай голосіння, як личить тяжко стражденному; поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй» (Сирах 38, 16). Потрібно йти за таким наказом, тому, що і ми колись помремо; тому, що віримо у воскресіння тіл (Символ Віри), знаючи, однак, що навіть, коли б тіло з різних причин не мало б належного поховання, все рівно воскресне «останнього дня»; і тому, щоб отримати заслуги, будучи поховання – ділом милосердя для тіла (це є одне з семи діл милосердя для тіла): «Отож, коли ти з Сарою молився, я заносив ваші молитви перед славу Господню. І як ти ховав мертвих, я чинив так само» (Товит 12,12).      

2. Ми повинні молитися за них, про що говорить Святе Письмо: в Старому Завіті читаємо, що Юда Макавей після перемоги над ворогами просив, щоб молилися за померлих   «бо це свята і спасенна думка молитися за померлих, щоб вони очистились від своїх гріхів. Тому він і приніс жертву благання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12:43-46). Христова Церква продовжила цей побожний звичай: в перших століттях християнства, коли похорон відбувався перед полуднем, то в церквах за душу покійного служили Святу Літургію. Є письмові згадки про похорон св. Моніки, матері св. Августина († 430), який каже, що на похороні своєї матері він правив Святу Літургію, як це було у звичаю. Історик Євсевій († к. 340) говорить про відправу Святої Літургії на похороні цісаря Костянтина Великого († 337). Коли ж похорон відбувався пополудні, то Літургії вже не було, а головну частину похорону творили співи Псалмів і читання Святого Письма.

Нашою молитвою ми виявляємо нашу любов, полегшуємо кари, як каже св. Августин, за які «можливо» терплять чистилище, а також сприяємо, щоб були цілковито звільнені від кар.

3. Ми повинні робити діла милосердя, давати милостиню в наміренні померлих душ. «Зібрав 2000 драхм сріблом і послав їх в Єрусалим, щоб там приносили жертви за гріхи тих, що полягли у битві» (2 Мак. 12, 43).

Так як ми даємо милостиню бідним та хворим, бо вони терплять, так само жертвуємо милостиню за померлих, бо ті терплять у чистилищі: бо як каже св. Августин, що найменша кара у чистилищі є важчою за будь-які кари тут на землі. Душі у чистилищі є дуже «бідні духовно», бо після смерті не можуть більше отримати заслуг для вічного життя. Наша милостиня, як і молитва буде для них допомогою, а коли вони підуть до неба, будуть молитися за нас. Душам в чистилищі можуть помогти Боже милосердя та наші молитви та наші добрі діла. Христові слова «Що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили» (Мт. 25:40) мають спонукати нас робити діла милосердя.

4. Ми повинні жертвувати за них «найкращу молитву» - Службу Божу. Для тих, які у чистилищі – буде допомогою, щоб швидше дістатися  неба, для тих, які вже в небі – буде подякою за спасіння. Для тих, що вже у пеклі, на жаль, нічим не допоможе, проте стає потіхою для живих, які моляться. Св. Моніка, будучи на смертному одрі, просила свого сина Августина: «Похороніть моє тіло, де б це й не було, і про нього не журіться. Однак одного у вас прошу, щоб ви завжди на Святій Літургії пам'ятали про мене». Св. Єфрем Сирійський († 373) у своїм заповіті залишив таку просьбу: «Дайте мені на прощання молитву, псалми і жертву Святої Літургії. А по 30 днях зробіть поминки за мене, бо померлі дістають поміч через Святу Літургію, що її живі жертвують».

         Слуга Божий Йоан Павло ІІ у своєму «Заповіті» писав: «Після смерті прошу про Службу Божу і молитви» (Запис 1990 року).

Кожна Служба Божа є найкращою молитвою і вона одна могла б усі душі звільнити з чистилища, якщо б на це була воля Божа. Ми, що беремо участь у Службі Божій, можемо заслуги з неї жертвувати за душі в чистилищі.

         Всі наші «поховання», молитви, діла милосердя і милостині та Служба Божа - є виявом віри у воскресіння з мертвих. Цє є одна з правд віри, яка грунтується на факті воскресіння з мертвих Господа нашого Ісуса Христа. Церква, яка є містичним Тілом Христовим, що об'єднує всіх охрещених на землі, в небі і в чистилищі, старається постійно нагадувати своїм вірним про важливість такого нашого «спілкування» з мертвими через молитви.   Взаємне з'єднання всіх вірних на землі, в небі і в чистилищі ми називаємо спільнотою святих. Всіх членів тієї потрійної спільноти зв'язує одна і та сама любов до Господа Бога і до ближніх. Власне на вченні про спільноту святих основується наш звичай молитися за померлих, головно за душі у чистилищі, бо душі, що в небі, вже не потребують наших молитов, а тим, що в пеклі, наші молитви нічого не допоможуть.

         Св. Йоан Золотоуст сказав: «Ти кажеш: «Я оплакую моїх дорогих померлих». Але було б краще, якщо б ти помагав їм молитвами, милостинею і Святою Літургією, а не тільки сльозами».

         Нехай це повчання про відношення до наших померлих, яке має бути християнським, тобто грунтуватися на вірі про воскресіння, та чистим від різних вірувань та забобонів, допоможе кожному з нас зростати у любові до Бога і до ближніх; а зробити щось для наших дорогих померлих – є, власне, виявом нашої любові до них.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело - Католицький оглядач

 

По темі:

Екзорцист про реальну духовну небезпеку

Як «розширити» своє серце?

Екологічні аспекти соціальної енцикліки Бенедикта XVI «Caritas in veritate»


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку