Відношення і сім'я

Папа Франциск – про виховання дітей: деякі зауваги щодо «Amoris Laetitia» (Частина 1)

AMORIS-LETITIAУже понад рік минув відтоді, як Папа Франциск підписав постсинодальне Апостольське повчання «Amoris Laetitia» («Радість любові») про любов у сім'ї. Що ж каже Папа в цьому тексті про виховання дітей?

Протягом року, який минув від виходу «Amoris Laetitia», у багатьох медіа, серед яких, ніде правди діти, були й католицькі, ширилася думка про надзвичайно ліберальний характер цього документа. І це не так, і там не таке, і тут не про те. Але знов і знов коментатори наступали на одні й ті самі граблі: з одного боку, обговорювали речі, які не є предметом Апостольського повчання – тобто його змістом; а з іншого, системно уникали аналізу тих пасажів, які становлять сенс документа й мали б насамперед привернути увагу читачів. Одна з таких «затінених» тем – думка Папи Франциска про виховання дітей у сучасних умовах існування Церкви й суспільства.

Діагноз від Папи

Кожен українець підсвідомо розуміє, що в системі освіти й виховання відбуваються трохи дивні речі. І варто було б щось у цій сфері відремонтувати. Проте перед будь-яким ремонтом необхідно чітко поставити діагноз, зрозуміти, що саме пішло не так. Думки, які щодо цього висловлює Папа Франциск, можуть трохи здивувати наших співгромадян: виявляється, не тільки в Україні є така проблема. Вона присутня практично в усій світовій освіті. А суть її давня, як світ, і зводиться до запитання про те, хто має виховувати дітей – батьки чи суспільство. Папа Франциск доволі радикальний у відповіді: «Я вважаю нагально необхідним нагадування про те, що цілісне виховання дітей – “найважливіший обов'язок” і водночас “визначальне право” (ius primarium) батьків. Ідеться не про всього-на-всього доручення чи тягар, а про сутністне й незамінне право, яке батьки покликані захищати та якого ніхто не має права їх позбавити. Держава субсидіарно пропонує освітні послуги, супроводжуючи батьків у виконанні їхньої функції, яка нікому не може бути передана. Батьки мають право вільно обирати тип освіти, доступний і якісний, яку прагнуть дати дітям відповідно до власних переконань. Школа не замінює батьків, а доповнює їх. Базовий принцип такий: “Будь-який інший працівник у процесі виховання має діяти від імені батьків, за їхньою згодою і за їхнім дорученням”. Однак “утворився розрив поміж сім'єю та суспільством, сім'єю та школою, сьогодні освітній договір розірваний; отже, угода суспільства з сім'єю про виховання зазнала кризи”» (AL 84).

«Де діти?»

Один із найцікавіших виховних пасажів Папи Франциска «Amoris Laetitia» починається з запитання, адресованого сучасним нащадкам Адама і Єви: «Де діти?» Мені воно нагадало те, яке Творець адресував Каїнові: а де ж брат твій (див. Бут 4, 9)? Такий контекст, погодьтеся, не може не викликати в батьків певних асоціацій: мовляв, якщо ти не знаєш, де фізично – а скоріше ментально! – перебуває дитина, то у виховному сенсі знищуєш її. «Сім'я не може відмовитися від того, аби бути простором підтримки, супроводу, наставництва, навіть якщо їй доведеться для цього винаходити власні методи й шукати нові ресурси. Батьки мають усвідомити, що саме вони хочуть запропонувати своїм дітям, а це неминуче передбачає увагу до таких деталей: хто організовує дозвілля дітей? хто з'являється на домашньому телеекрані? хто опікується дітьми у вільний час? Достатньо присвятити дитині час, просто з любов'ю обговорити з нею певні важливі речі – і шляхи до розв'язання проблем дозвілля та збереження від шкідливого впливу будуть знайдені. Увага необхідна завжди. Нехтування ніколи не призведе до добра. Батьки мають скеровувати дітей та підлітків і навчати їх розуміти, як треба діяти в імовірних ситуаціях, наприклад, загрози агресії, насильства, спокуси наркотиків тощо» (AL 260).

Одночасно Папа Франциск звертає увагу й на інший бік цієї медалі – сумнозвісну гіпертрофовану прискіпливість батьків до життя своїх чад. Саме для таких випадків Папа наголошує: «Однак нав'язлива увага не сприяє вихованню. Неможливо контролювати всі ситуації, у яких може опинитися дитина. Тут діє принцип “час вищий за простір” – тобто важливіше розпочинати процеси, ніж заповнювати простір. Батьки, одержимі прагненням знати, де зараз їхня дитина, і контролювати всі її рухи, хочуть заволодіти особистим простором дитини. Так вони її не виховають, не розвинуть у ній силу, не навчать протистояти викликам. Найважливіше – це здатність із любов'ю пробудити в дитині процеси дозрівання свободи, повноцінного дорослішання, розвитку справжньої самостійності. Лише так вона знайде в собі те необхідне, що допомагатиме захищатися, розумно й обережно діяти у складних ситуаціях. Тому головне питання – не де фізично перебуває дитина та з ким вона зараз, а в чому вона шукає сенс буття, на що спрямовані її переконання, які її цілі, бажання, плани на життя. Ось чому я запитую батьків про таке: “Ми справді прагнемо зрозуміти, де перебувають діти на шляху земної мандрівки? Ми справді розуміємо, де їхні душі? А головне, чи ми справді хочемо знати про це?”» (AL 261)

(Далі буде)

Читайте найближчим часом думки Папи Франциска з приводу морального виховання дітей.

Огляд підготував Роман Желєзний, КМЦ.


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку