Відношення і сім'я

Учення Церкви про сімейну спільноту

unnamed 3Людська особа не тільки священна, а й соціальна. Тому той спосіб, в який люди організовують свої спільноти – зокрема економічні, політичні, правові, сімейні – кардинально впливає на концепції людської гідності й дотримання її принципу в розбудові стосунків між людиною та суспільством.

Шлюб, подружжя і сім'я – центральні соціальні інститути, які необхідно підтримувати, зміцнювати й не піддавати ризикам. Церква вважає, що люди мають право й обов'язок брати участь у суспільному житті, спільно досягаючи благ і добробуту, по-особливому підтримуючи бідних і тих, хто потребує допомоги. Люди долучаються до суспільного життя насамперед через належність до згаданих спільнот – подружжя й сім'ї. Уже сам факт того, що людина гідно й сумлінно виконує свою місію в подружній і сімейній спільнотах, дозволяє стверджувати, що вона є учасником суспільного життя.

Святе Письмо про подружню й сімейну спільноти

Не добре чоловікові бути самому(Бут 2, 18)

Людина – сторож брата й сестри своїх (Бут 4, 8-15)

Усе, що маєте, належить Господу і призначене для спільного блага (Лев 25, 23-43)

Якщо будете чинити праведний суд одне з одним, Бог житиме на землі (Єр 7, 5-7)

Чини справедливість, люби милосердя, покірно ходи перед твоїм Богом (Міх 6, 6-8)

Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив (Йн 15, 12-17)

Жити у спільноті з братами у вірі (Діян 2, 43-47)

Ми – одне в Христі тіло (Рим 12, 4-8)

Зважайте один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих (Євр 10, 24-25)

Наша віра мертва, якщо ми нехтуємо потребами інших (Як 2, 14-17)

Служіть один одному, кожен тим даром, який ви отримали (1 Пт 4, 8-11)

Маємо покласти свої душі один за одного (1 Йн 3, 16-18)

Той, хто любить Бога, має любити своїх братів і сестер (1 Йн 4, 19-21)

Свята Традиція про подружню й сімейну спільноти

Сім'я стає учасницею душпастирської діяльності через безпосереднє проголошення Євангелія та через розмаїті форми свідчення: солідарність із бідними, відкритість на різноманітність людей, захист створіння, моральну й матеріальну солідарність із іншими сім'ями, особливо з найбільш злиденними, залучення до справи розвитку спільного блага, зокрема й через переміну несправедливих соціальних структур, починаючи з території, на якій мешкає сім'я, – а також через учинки милосердя як щодо тіла, так і для душі (Франциск, Апостольське повчання «Amoris Laetitia», 290).

Першою та засадничою структурою «екології людини» є сім'я […], заснована на шлюбі, де чоловік і жінка приносять себе одне одному в дар і так творять середовище, де народжуються діти й розвиваються їхні здібності, де вони усвідомлюють власну гідність і готуються вийти назустріч власній неповторній долі (Йоан Павло II, енцикліка «Centesimus Annus», 39).

Християнська сім'я як «мала Церква», так само, як і «велика Церква», покликана бути знаком єдності для світу й таким чином виконувати свою пророчу роль, даючи свідчення про Царство і мир Христовий, до яких прямує цілий світ. Християнські сім'ї зможуть здійснити це своєю виховною діяльністю, даючи дітям приклад життя, ґрунтований на таких цінностях, як правда, свобода, справедливість і любов, шляхом дієвого та відповідального залучення в насправді людське зростання суспільства та його інституцій, чи, врешті, через різні способи підтримки товариств, які спеціально присвятили себе проблемам міжнародного ладу (Йоан Павло II про сім'ю в сучасному світі, енцикліка «Familiaris Consortio», 48).

Субсидіарність є передовсім допомогою людині через автономію опосередкованих груп та об'єднань. Допомога такого виду стає доречною, коли особа чи суспільні суб'єкти не здатні дати собі раду самостійно. Вона завжди передбачає емансипуючу доцільність, оскільки сприяє свободі та участі у процесі перейняття відповідальності. Субсидіарність поважає гідність особи, у якій вбачає суб'єкта, завжди готового дати щось іншим (Бенедикт XVI, енцикліка «Caritas in Veritate», 57).

Аби право на розвиток могло бути дієво реалізоване: (а) не треба перешкоджати людям досягати розвитку відповідно до їхньої культури; (б) завдяки взаємній співпраці всі народи мають бути здатні стати головними архітекторами свого власного економічного і соціального  розвитку (Світовий Синод католицьких єпископів про справедливість у світі «JusticainMundo», 71).

Але Бог не створив людину самотньою, бо вже від початку «чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 27), а їхній союз – це перша форма спільноти людських осіб. Бо людина у глибині своєї природи є суспільною істотою і без стосунків з іншими людьми не може ні жити, ні розвивати своїх обдарувань (Другий Ватиканський Собор, Конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et Spes», 12).

Ідеал співпраці сім'ї та суспільства щодо взаємопідтримки й розвитку часто, і то в дуже серйозних масштабах, наражається на небезпеку роз'єднання чи навіть протистояння цих двох елементів. Як наслідок, на що постійно вказував Синод, становище великої кількості сімей у різних країнах надзвичайно проблематичне чи й узагалі критичне: інституції та закони несправедливо ігнорують непорушні права сім'ї та людської особи, а суспільство, далеке від того, щоби служити сім'ї, шалено атакує її цінності й фундаментальні вимоги. Сім'я, яка, згідно з Божим задумом, є фундаментальною ланкою суспільства, первиннішим за державу й усі інші спільноти суб'єктом прав та обов'язків, стає жертвою суспільства, жертвою його зволікань та занадто повільних дій, а ще більше – жертвою явних несправедливостей з його боку.

Ось чому Церква енергійно й відкрито захищає права сім'ї від неприпустимої узурпації з боку суспільства та держави. Зокрема, Отці Синоду ствердили такі права сім'ї:

•          її право на існування й розвиток як сім'ї, тобто право кожного, а особливо бідних, засновувати сім'ю та мати відповідні засоби для її утримання;

•          право здійснювати своє покликання щодо передавання життя та виховання дітей;

•          право на інтимність подружнього й сімейного життя;

•          право на постійність подружнього зв'язку та інституції подружжя;

•          право вірити, визнавати та пропагувати свою віру;

•          право виховувати дітей відповідно до своїх традицій, релігійних і культурних цінностей за допомогою необхідних засобів, чинників та інституцій;

•          право на фізичну, суспільну, політичну й економічну безпеку, особливо для бідних і хворих;

•          право на житло, придатне для гідного життя сім'ї;

•          право на вираження [власної думки] та на представництво, пряме чи за посередництвом спілок, перед економічною, суспільною й культурною державною владою, а також перед владою нижчих рівнів;

•          право об'єднуватись у спілки з іншими сім'ями та інституціями з метою належного й ретельного виконання своїх завдань;

•          право оберігати малолітніх, за допомогою відповідних інституцій і законодавства, від наркотиків, порнографії, алкоголізму тощо;

•          право на гідний відпочинок, який водночас сприяв би сімейним цінностям;

•          право старших осіб на гідне життя та гідну смерть;

•          право емігрувати всією сім'єю в пошуках кращих умов для життя.

Апостольський Престол, зважаючи на виразне побажання Синоду, вдасться до поглибленого вивчення цих пропозицій та опрацює «Хартію прав сім'ї», щоби представити її зацікавленим колам і владним структурам (Йоан Павло II про сім'ю в сучасному світі, енцикліка «Familiaris Consortio», 46).

Переклад та адаптація КМЦ за текстами: usccb.org

 

По темі:

Життя і гідність людської особи: що про це кажуть Святе Письмо і Традиція?

Католицька соціальна доктрина та права родини й дитини

 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку