Відношення і сім'я

Життя і гідність людської особи: що про це кажуть Святе Письмо і Традиція?

unnamed 3Основа соціального вчення Католицької Церкви про людину, як і будь-якого іншого вчення Церкви, – це Святе Письмо та Свята Традиція. Тож як дивляться на життя й гідність особи ці найважливіші джерела доктрини?

 

 

 

Святе Письмопро життя й гідність людини

Бог створив чоловіка і жінку на Свій образ і подобу (пор. Бут 1, 26-31)

Бог любить сироту, вдову та милує чужинця (Втор 10, 17-19)

Бог створив кожного з нас і знає нас близько (Пс 139, 13-16)

Господь створив як багатих, так і бідних (Прип 22, 2)

Добрий самарянин визнав гідність іншого і дбав про його життя (Лк 10, 25-37)

Ісус знехтував громадськими та релігійними звичаями заради гідності самарянки (Йн 4, 1-42)

Любіть одне одного, сприяйте потребам інших людей, живіть у мирі з усіма (Рим 12, 9-18)

Ви святі, бо ви – храм Божий, і Бог перебуває у вас (1 Кор 3, 16)

Усі християни єдині в Ісусі Христі (Гал 3, 27-28)

Шануйте бідних (Як 2, 1-8)

Дивіться, яку любов дарує нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися (1 Йн 3, 1-2)

Любімо одне одного, бо любов від Бога (1 Йн 4, 7-12)

Свята Традиція про життя й гідність людини

Коли ми не здатні визнати як частину реальності цінність бідної людини, людського ембріона, людини з обмеженими можливостями – я згадую лише деякі приклади, – то важко тоді почути волання самої природи. Але все взаємопов'язане (Франциск, «Laudato Si», 117).

Як заповідь «не вбий» ставить виразну межу для захисту людського життя, так сьогодні мусимо сказати «ні» економіці виключення й соціальній нерівності. Така економіка вбиває. Не може так бути, щоб у новинах не повідомляли про те, що на вулиці від холоду померла стара людина, зате говорили про падіння на біржі на два відсотки. Це виключення. Не можна далі толерувати того, що одні викидають їжу, тоді як інші страждають від голоду. Це соціальна нерівність. Сьогодні у всьому діє закон суперництва та право найсильнішого, який пожирає найслабшого, внаслідок чого широкі маси вважають себе виключеними з суспільства й маргінальними: без праці, без надії, у безвихідній ситуації. До самої людини ставляться як до товару, який можна використати й потім викинути. Ми започаткували культуру «відкинення», яка сьогодні поширюється. Уже йдеться не тільки про експлуатацію та гноблення, а про щось нове: через виключення була вражена в самому корені належність до суспільства, в якому ми живемо. Ідеться не про перебування на дні суспільства, на його периферії чи про позбавлення прав, а про перебування поза суспільством. Виключені – не експлуатовані, а викинуті, як непотріб (Франциск, «Evangelii Gaudium», 53).

Гідність особи і справедливість вимагають – особливо сьогодні, – щоб економічні постанови не призводили до надмірного й морально неприйнятного зростання диференціації за рівнем заможності (Бенедикт XVI, «Caritas in Veritate», 32)

«Людина – єдине на землі створіння, яке Бог хотів для нього самого». У ній Він увічнив Свій образ і подобу, обдарувавши незрівнянною гідністю. […] І справді, окрім тих прав, яких людина набуває власною працею, існують права, які не відповідають жодній виконаній роботі, а походять із істотної гідності людської особистості (Йоан Павло II, «Centesimus Annus», 11).

Зважаючи на таїну Слова Божого, яке стало тілом (пор. Йн 1, 14), кожна людина ввірена материнській турботі Церкви. Тому будь-яка загроза гідності та життю людини глибоко вражає Церкву в самісіньке серце, торкається самої суті віри у відкупне втілення Сина Божого та спонукає виконувати місію проповідування Євангелія життя цілому світу й усякому творінню (пор. Мк 16, 15) (Йоан Павло II, «Evangelium vitae», 3).

Заповідь «не вбивай» має виразно негативний зміст, бо визначає граничні межі, яких ніколи не можна переходити. Однак опосередковано вона схиляє до позитивної постави, яка передбачає беззастережну пошану до життя, його захист і простування вперед дорогою любові, яку даруємо, приймаємо і якою служимо (Йоан Павло II, «Evangelium vitae», 54).

Це вчення ґрунтується на одному простому принципі: кожна людська істота – це основа, причина й мета кожного соціального інституту. Це обов'язково стосується людини, яка за своєю природою є соціальною істотою (Йоан XXIII, «Mater et Magistra», 219).

Існують також порочні нерівності, які вражають мільйони чоловіків і жінок. Вони перебувають у виразній суперечності з Євангелієм: «Рівна гідність осіб вимагає досягнення справедливіших і людяніших умов життя. Надмірна економічна і соціальна нерівність між членами чи народами однієї людської родини викликає спокусу до гріха і чинить перешкоду соціальній справедливості, рівності, гідності особи, а також суспільному та міжнародному мирові» (Катехизм Католицької Церкви, 1938).

Ганебне все, спрямоване проти самого життя: убивства, геноцид, аборти, евтаназія й навіть добровільне самогубство; усе, що порушує цілісність особи: калічення, тілесні чи моральні катування, спроби поневолити сам дух людини; усе, що ображає людську гідність: нелюдські умови життя, свавільні ув'язнення, депортації, рабство, проституція, торгівля жінками та підлітками; а також ганебні умови праці, коли до робітників ставляться, як до звичайного інструменту наживи, а не як до вільних і відповідальних осіб. Усе це й подібне до цього справді ганебне, бо отруює людську цивілізацію; воно ганьбить скоріше тих, хто так чинить, ніж тих, хто терпить несправедливість, і є найвищою мірою зневаженням Творця (Другий Ватиканський Собор, Пастирська конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et Spes», 27).

Адаптація й переклад КМЦ за usccb.org

 

По темі:

Католицька соціальна доктрина та права родини й дитини


 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку