Ватикан

Жорна Господні. Ватикан у 2016 році: спроба суб’єктивного аналізу

zorna gospodni«Жорна Господні мелють повільно, але старанно» – так міг би звучати варіант перекладу українською давньої римської сентенції. Аналітики, що протягом століть спостерігали за перебігом подій у коридорах ватиканських палаців, часто зверталися саме до цього вислову. Життя у Ватикані триває у такому темпі, що мимоволі виникає думка: тут мислять масштабами вічності. Не став винятком і рік, що минув.

У 2016 році ватиканський млин працював інтенсивно та плідно. Зовнішній світ мав змогу оцінювати цю інтенсивність, стежачи за папськими візитами, яких, зважаючи на солідний вік Святішого Отця Франциска, було чимало. Усього Папа зробив цього року вісім Апостольських візитів, географія і зміст яких доволі цікаві. Насамперед згадаємо два візити в межах Італії. Обидва – у серпні й вересні – мали на меті відвідини Ассізі, міста святого Франциска, небесного покровителя Понтифіка. Один із них мав радше камерний характер (наскільки можна говорити про камерність, коли йдеться про папське служіння): 4 серпня 2016 року Святіший Отець відвідав ассізьку базиліку святої Марії Ангельської, де відбув молитву й медитацію на тему євангельських читань. Так само він зустрівся з єпископами та генералами францисканських орденів та зі членами відповідних спільнот. А вже за місяць, 20 вересня, Папа Франциск знов побував у Ассізі, уже в рамках участі у Всесвітному дні молитви за мир. Таке системне звернення Папи до духовної спадщини свого покровителя змушує нас весь час вміщати всі дії Святійшого Отця в контекст, коротко сформульований у францисканському мотто «Pax et bonum» (Мир і добро).

Шість закордонних Апостольських візитів виглядали доволі неочікувано. Лише два з них стосувалися країн, що їх ми традиційно відносимо до категорії католицьких – до Мексики (12–18 лютого) й Польщі (27–31 липня). Натомість решта маршрутів була спрямована у держави, пов’язані з обширом католицького світу лише через невеличкі місцеві спільноти вірних – це Греція (16 квітня), Вірменія (24–26 червня), Грузія й Азербайджан (30 вересня – 2 жовтня) та Швеція (31 жовтня – 1 листопада).

Специфіка цієї частини візитів була такою очевидною, що навіть люди, далекі від обізнаності у справах повсякденного життя Католицької Церкви, слушно ставили питання: чому саме туди? Готовий визнати, що пошук відповіді у короткостроковій перспективі давався мені нелегко, аж поки 8 грудня Ватикан не оприлюднив текст традиційного щорічного папського послання на Всесвітній день миру. Послання відкрилося вітанням, якого, наскільки пам’ятаю, я ніколи не зустрічав у подібних документах. Адресатами цього послання стали ті, кого Святий Престол вважає уповноваженими на місію збереження миру на планеті. Це, за преамбулою послання, «народи світу, глави держав, очільники релігійних спільнот і інституції громадянського суспільства». Окрім традиційної політологічної тріади – міжнародної спільноти, національних урядів та громадянського суспільства – Папа Франциск особливо виокремлює релігійні спільноти (не тільки католицькі!), іще раз акцентуючи, що соціальне вчення Церкви наполягає на потребі міжрелігійного діалогу. До речі, згаданий вище другий візит до Ассізі проходив під гаслом «Прагнення миру: релігії та культури в діалозі». Схоже, головні напрямки зовнішньої активності Святого Престолу на 2017 рік виразно окреслені, сформульовані та триватимуть надалі – і, враховуючи єзуїтське минуле Папи Франциска, методологія міжрелігійного та міжкультурного діалогів визначатиметься духом Товариства Ісусового. Це на замітку тим, хто насправді прагне зрозуміти логіку дій Святійшого Отця.

Залаштункова ж частина ватиканських здобутків 2016 року найкраще представлена в документах Святого Престолу, які я раджу час від часу читати не лише аналітикам, а й духовенству та вірянам – як покаже перелік нижче, багато що з нашого повсякденного католицького життя залежить саме від ватиканських документів, написаних сухою бюрократичною мовою канонічних актів. Отож, згадаю лише про найважливіші – звісно, на мій суб’єктивний погляд – із цих документів.

Особливої уваги вірян та душпастирів, передусім в Україні з її багатством обрядових і конфесійних традицій, заслуговує документ у формі моту пропріо «Deconcordiainter Codices» (Про узгодження Кодексів) від 31 травня 2016 р. У ньому встановлено канонічні норми, які вносять до обох кодексів канонічного права зміни, що стосуються питань уділення Таїнств Хрещення та Шлюбу з урахуванням різних обрядових традицій тощо.

Другий документ, який потребує особливої уваги, – це постсинодальне Апостольське повчання «Amoris laetitia» (Радість любові) від 19 березня 2016 р. Його важлива риса полягає в тому, що тут чи не вперше зосереджено богословську увагу на родині як одній із базових християнських спільнот. Як це не парадоксально, більшість документів, що до цього видавалися Святим Престолом в рамцях звичайного повчання, стосувалися шлюбу. Тепер же вчення про шлюб доповнюється богословськими акцентами вчення про родину.

Іще одна важлива сфера діяльності Святого Престолу в 2016 році – це поступове продовження реформ Римської Курії. Про їхню нагальність говорили ще під час конклаву 2005 року, їх частково почав реалізовувати папа Бенедикт XVI, вибудовуючи фундаменти нових структур управління загальноцерковною та ватиканською економіками. Ці непрості процеси тривали й у 2016 році. Найконцентрованішим конспектом щодо цих реформ, а водночас і програмним документом про розбудову церковного керівництва на майбутнє можна вважати промову Папи Франциска до Римської Курії з нагоди різдвяних свят (від 22 грудня 2016 р.). В історії Католицької Церкви завжди було так, що головні управлінські механізми запроваджувалися спочатку при престолі святого Петра, випробовувалися там, а згодом цей досвід поширювався на всю Церкву. Хочете знати, як буде організовано управління в церковних інституціях у майбутньому? Уважно прочитайте різдвяне привітання Папи Римській Курії.

І ще один нюанс, який, на перший погляд, стався не в самому Ватикані й аж ніяк не в тому середовищі, яке ми зазвичай іменуємо католицьким. Ба навіть навпаки – у році, що минув, світські спільноти голосно, розлого та, що важливо, вдумливо й аналітично зацікавилися тим, що відбувається за ватиканськими мурами. На наш погляд, ця подія заслуговує на гран-прі з боку ватиканістів – ідеться про серіал «Молодий Папа» (Young Pope), прем’єра якого відбулася наприкінці жовтня 2016 р. Знята чи не найкращим сучасним італійським кінорежисером Паоло Сорентіно, телеповість змогла стати визначальним фактором не скандального, як це відбувалося у попередні десятиліття, а позитивного інтересу до Ватикану. Проте, аби це сталося, треба було витримати десятки облудних нападок у різноманітних кіно- та телеспекуляціях типу «Ангелів і демонів» або «Борджа». Ватикану вдалося витримати паузу, доволі спокійно сприймаючи нічим не обґрунтовані звинувачення й гостро не реагуючи, не вдаючись до похапливих емоційних виправдань. І це дало плоди – вважаємо, що у 2016 р. завдяки «Молодому Папі» відкрилися обнадійливі додаткові перспективи для покращення реляцій Святого Престолу з зовнішніми середовищами світських мас-медіа та сучасної масової культури. Я з великим і щирим інтересом чекаю відгуків на цей серіал на шпальтах ватиканських видань «L'Ossrvatore Romano» або «La Civiltà Cattolica». Але їх щось не видно – Ватикан залишається вірним давньому римському принципу. Справді, жорна Господні мелють повільно, але старанно.

Роман Желєзний

КМЦ 

 
 
 

Авторизація

Підписатись на розсилку